Дауншифтінгом, або іншими словами - "simple living" в нашій країні ще не марять. Але за зразком Заходу, його активно починають практикувати.Олена, 23-річна киянка вирішила переїхати до Львова. В столиці вона проживає з самого народження, тут має непогано роботу - працює журналісткою в одному жіночому виданні. Ідею про переїзд вона виношує уже не перший місяць - шалений темп, поривання за кар’єрою та грошовий голод не для неї. "Я хочу спокою, ранкової кави з газетою у львівській кав’ярні. Не люблю, коли всі навколо поспішають. І до того ж - не поділяю пріоритети, які панують у великих містах - всі аж з себе вилазять, щоб чогось досягти, кудись встигнути…" - розказує дівчина.
Поняття дауншифтінгу досить просте. Наситившись висотами кар’єрних успіхів чи поразок, людина шукає більш простих форм співіснування, знаходячи роботу за інтересами чи ж - переїджаючи жити у більш спокійні місця. Сьогодні дехто іменує його як окрему субкультуру, а противниками дауншифтінгу є субкультура яппі, для яких кар’єра, гроші та шалені темпи в житті є передовими цінностями. Дауншифтінг - це намагання вирватися з сучасного світу. Скажіть, у кого після тяжкого робочого дня чи після сварки з нестерпним клієнтом не було бажання облишити надто стресову роботу і знайти заняття за інтересами чи хоббі? Ну, приміром, ви з дитинства захоплюєтеся флористикою чи кімнатним дизайном? Чи у вільний час пишете досить непогані художні ессе? А щоденна рутина за комп’ютером і неспівпадіння дебиту з кредитом вас зводять з розуму?
Дехто з соціологів називає дауншифтінг грою на зниження, тобто на зниження свого соціального становища у суспільстві. Насправді, таке формулювання може багато-кого налякати. Дауншифтінг означає життєву філософію "життя заради себе", "відмови від чужих цілей". Як правило, дауншифтери відмовляються від тяжіння до пропагандистських суспільноприйнятих благ, вони не стоять у гонитві за безмежним накопиченням капіталу, кар’єрним зростом. Дауншифтери обирають життя заради себе, сім’ї та друзів.
Сама ідеологія виникла порівняно недавно - на рубежі XX-XXI століття в країнах Заходу. Пізніше проникла в Росію, а в Україні дауншифтінг стали популяризувати, чи, скажімо згадувати в пресі, років два-три назад. В ідеології знайдені деякі паралелі з культурою хіппі, філософією нью-ейдж та буддизмом.
Як соціальне явище дауншифтінг набирає силу за кордоном. За дослідженням Australia Institute, за останні десять років 23% австралійців перейшло на більш скромний рівень життя. Взагалі в Австралії до поняття дауншифтінгу відносяться з повагою та деяким трепетом. Так, австралійські сповідувачі простого мирського життя поставили собі ціль - до 2015 року зробити дауншифтером кожного другого автстралійця.
Рубати й радіти
Переїзд - основна стратегія дауншифтінгу. Способи, які обирають дауншифтери для урізноманітнення свого життя можуть різнитися своїми масштабами та ідейністю. Так, 34-річна Наталія Власова, колишній працівник рекламного агенства, на піку своєї кар’єри полишила рекламний бізнес і разом з кількома друзями перебралася на Кіпр в невеличке селище. Там вони арендують дім і працюють по чотири години в день на лісопилці. "Я б і подумати не могла, що дерево, жорсткі пили, тирса можуть приносити стільки задоволення в житті" - з ентузіазмом в очах розповідає Наталія, додаючи. - "Жодного разу не жалкувала, що покинула свою попередню роботу. Я бувала в Парижі, в Нью-Йорку, Пекіні на різних рекламістських тусовках, але довго спостерігати за тим, якими маніпулятивними засобами люди хочуть "сплавити" товар споживачу - я не змогла. Тепер ріжу дрова - і від того безмежно щаслива".
Поширеним фактором для сімейних дауншифтерів є бажання виростити здорове покоління. Так, герой матеріалу Telegraph Бен Веймарк покинув посаду спеціаліста з інтерактивного телебачення в Лондоні і разом з сім’єю переїхав в французьке містечко Labastide Rouairoux. Природа, здорова атмосфера та спокій навкруги причарували його сім’ю. Щоправда, Веймарк не виключає, що його діти повернуться до життя у місто.
Масштаби зміни свого шаленого життя на більш спокійне не завжди такі вражаючі. Дехто змінює професію просто через те, що йому стає нецікаво, хоча матеріальний програш в даному випадку очевидний і неминучий. Наприклад, Джон Відерман, в минулому - менеджер вищого рівня в нью-йоркській комунікаційній компанії, одного разу поїхав на відпочинок і там спробував дайвінг. Американець настільки захопився хоббі, що через два роки, достеменно освоївши професію дайвінгиста, виїхав на Гаваї і відкрив власну школу дайвінгу. Фінансова віддача звісно й у приклади не стає з високооплачуваною роботою у нью-йоркській корпорації, проте Відерман каже, що заняття улюбленою справою важливіше за гроші.
Невеликі українці
До активного дауншифтінгу українці в прямому сенсі не готові. По-перше, рух активістів не настільки популярний, щоб до його лав змогли вступити охочі позмагатися з долею. По-друге, вся справа в матеріальному забезпеченні. Цей факт підтверджує Олена Адамовська, керівник сектору адміністративного персоналу агенства Penny Lane: "Мені здається, що в наших умовах казати, що дауншифтінг є соціальним явищем - дещо зарано. Це поняття передовсім пов’язане з індивідуальними якостями і потребами людини. В нашій країні загальний рівень матеріального стану настільки низький, а економічна ситуація настільки нестабільна, що повністю відмовитися від кар’єри можуть собі дозволити лише багаті люди. А таких в нас - одиниці, тому говорити про масовість даного явища важко" - каже Адамовська.
Її активно підтримує сорокарічний Олексій, системний адміністратор, що працює в Києві. "Я б із задоволенням став дауншифтером і жив би в селі на 300-400 баксів, але, по-перше, в мене немає активів, які б змогли приносити доход. А, по-друге, є ще ті, котрі потребують мого догляду - не можу полишити своїх батьків".
Двадцятирічна Надія, студентка одного з київських ВНЗ, яка вже півтора роки працює менеджером в банку, вірить, що в житті можна багато чого досягнути, якщо дуже захотіти. Але чи є у цьому сенс - Надія невпевнена. "Просто інколи жах охоплює від того, як крутиться ця м’ясорубка - пахати, пахати й пахати, але що я отримую в результаті? Короткі 2 тижні відпустки… А головне, що такий безперервний спосіб життя увійшов у звичку, і ми цього навіть не помічаємо".
http://www.greenmama.ua
