Сьогодні шукаємо винних і міркуємо про те, яку роль обрати жінці, коли коханий чоловік робить те саме, що й грім з ясного неба: несподівано ошелешує. На відміну від грому, тим, що залишає без попередження.«Через два роки шаленого кохання, – йдеться в листі, – ми вирішили жити разом, уже вибирали обручки, планували спільний бюджет, мріяли про дітей і хто з нас чого навчатиме їх. А коли щасливо прожили разом два місяці (на другий я була вже вагітна), одного сонячного дня мій коханий без пояснень зібрав речі й пішов від мене...»
...Пригадуєш, моя люба, як воно буває, коли хтось ось так, по-англійському, йде? Тебе немов проштрикують наскрізь у тому місці, де, за визначенням, живе душа. І кожен день починається з того, що там пече, немов хтось будить тебе живим полум’ям. І завершується день тим, що ти безсило засинаєш із одним-єдиним запитанням на вустах: «ЧОМУ?». Чому залишив, коли казав, що так уже ж кохає? Чому нічого не пояснив? Тисячі «чому» проходять крізь сон, а вранці це пекло починається знову...
«Мій давній друг, – пише дівчина, – який щиро мене любить та поважає, коли почув цю історію, запропонував одружитися й сказав, що прийме дитину як свою. А я не можу уявити, що мою кровинку виховуватиме чужий чоловік. Як потім сказати дитині про те, хто її справжній батько? Як жити не з коханою людиною? А що зараз і пізніше відчуватиме справжній батько, коли з його малям потім до садочка йтиме інший? Я не можу збагнути, як вчинити правильно!!!»
...Отож, моя люба, мусимо визначитися, чому ж чоловіки (так само, до речі, як і жінки) часто так ганебно полишають поле бою: йдуть по-англійському, без пояснень.
Я казала тобі вже, що всі МИ ЗІТКАНІ ІЗ КОМПЛЕКСІВ ТА ДИТЯЧИХ СТРАХІВ, які мандрують з нами в доросле життя і зазвичай потім гальмують його та визначають напрямки.
Моя давня університетська подруга так закохалася у викладача, що до лекційної зали, видавалося, не заходила, а залітала – за її спиною ще довго тріпотіли два білосніжні крила. Викладач (неодружений, між іншим) лишив її на порозі РАЦСу на, щоправда, п’ятому місяці вагітності з причини, на перший погляд, доволі кволої. Та насправді дуже серйозної. Він пішов не прощаючись, бо викупався в почуттях аж до скрипу і... втратив до неї інтерес (ну от як ти цій закоханій дурепі поясниш тепер усе?) Це ж вона казала йому, що він найсильніший (насправді худорлявий і непевний), найрозумніший (лекції – із засмальцьованих аркушів), найсексуальніший (хоча на дівчачих посиденьках не раз зізнавалася, що ініціатива була здебільшого її). Вона бачила в ньому щось божественне. Ми – звичайного, прим’ятого життям чоловіка.
Ще однією причиною, через яку чоловіки йдуть так не по-дорослому, є те, що напередодні двоє насправді не кохали одне одного, а БАВИЛИСЯ В КОХАННЯ. Така поведінка властива чоловікам, які так і не виросли з підліткової сорочечки. Скажімо, колись хлопчик намагався завоювати дівчинку. Але йому це не вдалося... Він переніс той комплекс у доросле життя. Йому ще й досі потрібно щоразу доводити собі, що може привернути увагу жінки і на підсвідомому рівні полонити її. А коли мети досягнуто й пані практично стала власністю, лишає її та ...йде собі далі. Часто, на жаль, не зовсім усвідомлюючи, що накоїв.
А ще чоловіки йдуть від нас тоді, коли МИ ПРИПИНЯЄМО З НИМИ ...СПІЛКУВАТИСЯ. Тобто розмовляти про те, що їм цікаво. Ось приклад, який нещодавно спостерігала в сусідів. Олег (назвемо його так) повернувся з роботи роздратований. «Ти знаєш, – втомлено прикриваючи повіки, оповідав дружині, – ніяк не можу владнати питання про звільнення N. Через це почуваюся зле». А вона йому у відповідь: «А чого ж ти хотів? Скільки разів казала тобі: шукай іншу, добре оплачувану роботу без ось цього смердючого геморою. Скільки можна терпіти цих козлів?»
Увійшла старша донька. Присіла і спитала: «Тату, а може, попередньо поговорив би з цим N? Раптом у нього якісь особисті проблеми, через які не клеїться з роботою».
Відчуваєш, моя люба, з ким він охочіше спілкуватиметься? Ризик, що одного дня таки розлюбить свою дружину, дуже великий. І якщо не піде від неї, то зверне наліво.
А ще двоє, тільки-но зійшовшись під одним дахом для спільного життя, перестають думати, зате починають жити за такими, знаєш, зашкарублими стереотипами: готує – отже, хороша, не заробляє – отже, поганий. Мужчина та жінка тепер просто «чоловік і дружина». Немов панцир-мірка, через який навіть не проглядається, що і ми, й вони – просто люди. Тож у цьому разі, коли один живе у всеозброєнні стереотипів, а інший – не хоче цього, хтось із двох таки піде...
І наостанку, моя люба, як гадаєш, ЧОМУ ЖІНКИ ТАК СТРАЖДАЮТЬ, коли чоловіки залишають їх? Правильно, бо бояться майбутнього. Ось і дівчина Інна, яка написала мені лист, теж боїться того. А туди варто сміливо зазирнути й запитати в себе: а що ж такого станеться, якщо я житиму, нікого не звинувачуючи, не проклинаючи й не роблячи необдуманих кроків? Менше пратиму, прибиратиму? Помру з голоду? Люди закидають мене камінням? Інночко, даруйте, але це вже не ваш клопіт, чим буде маятися біологічний батько вашої дитини через десять і двадцять років. Час розмістить усіх на своїй дошці. І чи ж справді варто чимшвидше виходити заміж за іншого, аби приборкати біль? Коли вже той чоловік готовий на все заради вас, то хай почекає ще трішки. Принаймні поки не народиться маля і не загояться душевні рани, що зараз заважають реально глянути на речі.
А майбутнє... Воно прийде. І все залежить, люба моя дописувачко, від того, яку роль оберете собі – переможниці чи жертви. Йти, хай поки і повзком, далі чи киснути від жалощів до себе. Можливо, допоможуть пережити кризу такі книжки: Гай Фінлі «Визволяйся від своїх кайданів», Робін Шарма «Монах, який продав своє «феррарі», Ерік Берн «Ігри, в які граються люди».
Удачі! І нічого не бійся!
Ната ТОРСЬКА
http://www.simya.com.ua
