Від правильного вибору професії залежить багато що в нашому житті: наші успіхи і невдачі, кар'єра, матеріальне і соціальне становище, наш внутрішній стан і навіть наше здоров'я, яке, як відомо, безпосередньо пов'язано із станом нашої душі. Це доводять реальні приклади з життя, коли людина, змінивши місце (умови, графік) роботи або професію, виліковувалася від важких захворювань.З медициною и... виразкою шлунку було покінчено. А його талант художника можна було відкрити ще в дитинстві. Просто ніхто цього не робив, з дитинства його готували до лікарської практики.
От чому так небезпечно нав'язувати дітям родинну професію. Не завжди отримана (і нав'язана) по спадку професія приводить до успіху і цілковитої самореалізації, частіше навпаки.
Деякі батьки бачать в своїй дитині втілення своїх нездійсненних планів. «Я хотіла стати перекладачем — не вийшло, так нехай хоч син цього доб'ється!» І батьки нав'язують дитині свої мрії, бажання і рішення.
Автор цих рядків теж не відразу стала журналістом і психологом. Зараз в це вже не віриться, але колись я працювала муз. працівником в дитячому садку і за сумісництвом вчила дітей грати на фортепіано. Муз. школа, муз. училище, потім пед. інститут (музично-педагогічний факультет), де провчилася всього рік — стільки років належало на вівтар сімейної програми: «Твоя бабуся мріяла навчитися грати на фортепіано, твоя мама співала в шкільному хорі, твій тато закінчив 4 класи музичної школи, так хоч ти станеш професійним музикантом! Звичайно, здібності до музики у тебе невеликі, ведмідь на вухо наступив, і з голосом проблеми, але для викладача це нормально». Всі рішення кинути музику приводили в обурення батьків: «Ти ж ще в дитячому садку вирішила, що вчитимеш музиці дітей!» (рішення це, звичайно ж, прийняли вони). Результатом неправильного вибору професії з'явилися постійний, сильний ларингіт, що супроводжувався цілковитою втратою голосу, і відраза до музики. Природно, безголосий муз. керівник, у якого голос пропадав саме перед ранками, ялинками і іншими відповідальними заходами, нікому не потрібен. Хвороба, що вчасно проявила себе, зробила мене проф. непридатної прямо на початку моєї «кар'єри». І я, з великим задоволенням, змінила професію, тим паче, що на той час вже зрозуміла, ким хочу бути насправді.
«Kим ти хочеш бути?» — таким питанням спантеличують дорослі малюків, сміючись над невитіюватими відповідями. Колись хлопчиська і дівчатка хотіли бути космонавтами, а зараз президентом Росії, банкірами, директорами заводів, міністрами і бізнесменами. І батьки своїми коментарями, інтонацією голосу, мімікою усвідомлено або неусвідомлено спрямовують в потрібне їм русло хід дитячих думок.
— «А я буду кухарем в дитячій їдальні, пектиму смачні пиріжки і годувати їх всіх дітей нашого району» — «Фе! Кухарі всі жирні і змушені тягати важкі казани!».
«А я хочу стати балериною!» — «У балерин ноги криві, геть, як у тієї тітки, яка йде попереду».
«Я буду викладачем, вчитиму дітей математиці!» — «Вчителі мало заробляють, і потім вдома вони брудні і недоглянуті, вічно їм колись собою зайнятися!»
У виборі професії кращим порадником є наша душа, а не батьки, друзі або вчителі. І взагалі корисно частенько задаватися питанням: «Що хоче моя душа? Ким, в якій ролі я себе бачу?».
З цього починається пошук себе. А для того, щоб «знайти» себе, потрібно пробувати себе в різних професіях, в різних ролях, і визначати для себе «моє» це або «не моє».
Наші здібності видно ще в дитинстві, в дитинстві їх легше розкрити і розвинути. От чому важливо, щоб дитина пробувала себе в різних видах творчості, ходила в різні кухлі і секції, а не зациклювався на чомусь одному (тоді немає можливості визначити, в якій області він може ще розкритися, а може навіть стати успішнішим).
Сьогодні йде багато розмов про профорієнтацію, психологами розроблені тести і методики, що допомагають підліткам вибрати професію відповідно до свого темпераменту і вдачі. Але, як правило, рідко кому в цьому віці вдається зробити правильний вибір. У цей період ми ще погано знаємо себе, ми ще лише вивчаємо себе, пребуваємо в пошуку себе. Тому прагнення відразу після школи піти у ВУЗ не завжди виправдано (хоча підтримується соціумом: «у нас так прийнято»). Вузівська програма, набута професія часто відводять людину вбік від його дійсного шляху.
Та навіть і після довгих пошуків себе вибір професії важко зробити на все життя, хоча деяким щастить і в цьому, і їх справа, їх професія не розчаровує їх упродовж всього життя. Однак, це природно, якщо справа, яка вам сьогодні до душі, може стати нецікавою вам через декілька років, і ви знову опинитеся в пошуку. А що може бути цікавіше пробувати себе на різних теренах, в різних іпостасях?!
Змінювати професію ніколи не пізно. Важливо пам'ятати, що неможливо добитися успіху в тій професії, яку ти не любиш.
http://www.buket.ck.ua
