Тож у соборі завдовжки 124 метри та заввишки 96,6 метра тепер вирує різномовний людський натовп.
Надзвичайно казкове це місто вночі: споглядаєш срібно-містичний Тинський храм, помешкання Франца Кафки, майдани, що поєднали найрізноманітніші архітектурні стилі, єврейський квартал. А ще з Карлового мосту, де у мінливому чорному дзеркалі Влтави білі спалахи чаїних крил, – бурштинові міріади-відсвіти ліхтарів... Поряд, біля бетонного парапету, на якому золотий хрест із п'ятьма зірками на честь Яна Непомуцького, після двадцять першої зазвичай гурт жіночок просить у святого здійснення найсокровеннішого бажання.
Сьогоднішня Чехія навдивовижу демократична. Хлопці з почесної варти біля президентського палацу залюбки фотографуються із заїжджими спокусницями. Жодного 600-го «мерса» навіть у перших осіб. Незважаючи на те, що в столиці Чехії немало заробітчан-чужоземців, які привозять з собою й кримінальні звички, у будь-яку пору доби можна спокійнісінько мандрувати і центральними вулицями та майданами, і закапелками. Можливо, даються взнаки суворі уроки, що не забуваються. Скажімо, коли зайдете в церкву Святого Якуба (Якова) і глянете вгору, побачите підвішену на ланцюгу руку. Виявляється, колись грабіжник спробував зняти коштовності з чудотворної статуї Богоматері, але рука злодія опинилася у руці статуї. В такій позі переляканого виявили вранці ченці. Вони теж не змогли «визволити» правиці крадія. Довелося звернутися до ката...
Як пам'ятник для всіх, хто хоче за певні послуги отримати хабара, – один із будинків на центральній площі Праги, де ратуша зі знаменитим годинником із образами смерті та апостолів. Цей дім виступає на кілька метрів за лінію в рамках середньовічної квадратури. Коли королівська комісія довідалася, що на таке порушення зважилися чотири чиновники магістрату, перед спорудою «виросли» чотири шибениці, на яких і завершився їхній земний шлях.
Однак сьогодні Прага усміхнена, велемовна, велелюдна і водночас несуєтна. А ще –чиста-чиста, на бруківці – ні смітини. Хіба часом, коли чується російська, долинають до вух такі знайомі в Україні матюки. Автор цього тексту мав нагоду бачити, як поліції (високим, міцним хлопцям) довелося легко «умиротворити» бандюганів-уболівальнників із Москви та Санкт-Петербурга перед початком матчу «Спарта» – «Спартак». Не допомогли їм ні ножі, ні димові шашки, ні зображення серпа і молота та свастики.
А от де привілля для російськомовних – то це Карлові Вари. Колишній Карлсбад, який був колись курортом № 1 Австро-Угорської імперії (там і тепер щороку відбуваються бали королівських, царських, імператорських, князівських родин) навіть жартома-всерйоз називають Івановими Варами. Найпрестижніший готель «Імперіал» (60 відсотків акцій!) викупив «Газпром». У місті на берегах річки Тепла тепло для заможних росіян – лікуються водичкою, багато хто придбав там нерухомість. Навіть у місцевих школах вивчають російську. Такий собі острівок Московії (правда, заможної) в центрі Європи.
Тим часом чехи зізнаються, що незабаром для опалення вже не використовуватимуть «кремлівського» газу – через зростання ціни змушені переходити на вугілля та дрова. Незважаючи на непросту соціально-економічну ситуацію (хоча рівень безробіття не перевищує й восьми відсотків), громадяни цієї країни не шукають щастя по закордонах. Тричі на день посмоктують світле або темне пиво, радіють життю.
Звісно, Чехія – вічна казка. Та, повернувшись в Україну й діткнувшись до наших реалій, мовчки кажеш собі: ліпше було б туди не мандрувати, аби не усвідомлювати безодні рідного бедламу, еверестів вітчизняної продажності та неминучості безвиході. У Крумлові, коли я запитав екскурсовода Дагмар, чому на одному з гербів, що на стінах мерії, зображено дві козацькі голови, вона делікатно сказала, що це начебто турки, а герб отримано на честь перемоги над османами. А відтак підійшла ближче й різко кинула: «Та це ви, українці, які захищали й турків. Як і москалів, поляків, литовців... Подивіться у свою совість, у свою історію – за кого тільки ви не воювали!».
Мені ж пригадувалися незабутній чех Йозеф Томанек, що родом із Купичева на Волині, і київський готель, де показували кімнату, у якій мешкав Ярослав Гашек – батько Швейка, і Мілан Кундера, який, отримавши цьогорічну Державну премію Чехії за давно написаний роман «Нестерпна легкість буття», так і не приїхав із Парижа на батьківщину. А ще – перед очима поставав Ольшанський цвинтар у Празі: там покоїться прах славетного українсько поета Олександра Олеся, батька Олега Ольжича. Відтак укотре схилявся перед пам'яттю Томаша Масарика, першого президента відродженої Чехії, який допоміг українцям відкрити й Український вільний університет, й сільськогосподарську академію в Подебрадах... У Чехії та в чехів є чого повчитися (де речі, їхні виші за умови належного студіювання – безплатні).
У ЗАПИСНИК НЕПИСАНІ ПРАВИЛА
Забути в Україні кислу міну на обличчі.
Входячи до будь-якої установи, варто вітатися: «Добрі ден!» («Добрий день»), звертатися: «пан», «пані» (українські відповідники пане, пані). Чеською «дєкуі», «просім», «проміньте» українською – «дякую», «будь ласка», «вибачте».
Жодного матюка! Жодної крапельки сечі в недозволеному місці (під деревом чи біля кущика). Інакше штраф – 3 тисячі крон.
Мінімум спиртного (окрім пива і бехеровки).
НЕПРИПУСТИМІ ПОМИЛКИ
Щоб не потрапити в пастку знайомих слів, варто пам'ятати, що відповідник чеського «позор» український іменник «увага». Відповідно: потравіни – продукти, херна – кафе, черстви – свіжий, вонявка – парфуми, дівадло – театр, слєва – знижки, єзденка – проїзний квиток.
simya.com.ua