В Україні побутує думка, що поїздка за кордон - це привілей багатих. У Париж прибули за три дні до початку табору, щоб мати час “надихатися” цим містом. Я чула не надто хороші відгуки про Париж і людей. Але... Я була в захопленні! Париж – це справді столиця моди. Настільки красиво, зі смаком, оригінально, неповторно одягнених людей я в житті не зустрічала. Незалежно від району міста, ви натрапите на сумочки Louis Vitton, взуття Dior, плаття Gucci, ремені D&G. Якщо вам за сорок - ви виглядаєте престижно і дорого. Якщо вам нема сорока - ви оригінальні і вишукані. У будь-якому віці в Парижі ви виглядаєте суперово! Можете натрапити тут і на бідних людей, і на бомжів, але навіть вони виглядають пристойно.
Попри певний стереотип, у Франції, і в Парижі зокрема, люди знають англійську і нормально ставляться до англомовних туристів. Коли ми тільки-но вирушали у подорож, нас попередили, що нам важко буде щось дізнатися, бо французи вороже сприймають англійську, а французької ми не знали... Та виявилось, що це не так. За три дні перебування у Парижі нам зустрілися лише три-чотири людини, які не знали англійської взагалі, але й вони мовою жестів пояснили правила користування метро, розташування вулиць чи страви у меню. Інші французи англійську знали не ідеально, але ламаною англо-французькою пояснювали все, що нам було потрібно. І знову ж таки - незмінна усмішка та безмежна ввічливість.
Дивіться на євро як на гривню
Інший стереотип не розбиваю, ціни там справді шалені! Коли потрапляєте за кордон, забудьте, що євро дорівнює майже сім гривень. Сприймайте 1 євро як 1 гривню, інакше шаленітимете... Дивувало інше – співвідношення цін. Ми могли пити каву за 8 євро і їсти тістечко за 5 євро, але купити маєчку Naf Naf за 3 євро. Метро коштує 1,25 євро. Ніч у готелі - 15 євро. 80 кілометрів автобусом – 13 євро. 100 кілометрів поїздом – 30 євро.
Поганий стереотип про Ейфелеву вежу викидаю на смітник! Бо якщо ви насправді вважаєте її лише грудою металу, то або ще її не бачили, або дивились на неї через свій сірий світогляд і не помічали усмішок людей та поцілунків закоханих, які завше сидять, лежать, відпочивають біля неї... Скептично можна ставитися до будь-чого. Це залежить лише від вас. Для мене Ейфелева вежа є справді одним із семи чудес світу.
Попри ввічливі усмішки, ви і ваші проблеми нікого насправді не цікавлять. Усі дотримуються звичних правил етикету. Тому на запитання Ca va? (Як справи?) є лише одна стандартна відповідь – Oui, ca va? (Добре. А у вас?). Після трьох днів ейфорії від людських усмішок ми потрапили у жорстоку реальність. Ми запізнювались на поїзд, який мав довезти нас до місця зустрічі табору. Черга за квитками була шалена, і український маневр “пропустіть, бо за 10 хвилин поїзд” зазнав фіаско. У нас не було квитків, контактних телефонів кемп-лідерів (вожатих) і уявлення, що робити далі. Ми сіли на наш багаж і почали плакати. Одні, в чужій країні, де до нас нікому нема діла, але всі кажуть Bonjour! Ca va?.. Нам ніхто так і не допоміг. Ми знайшли свій поїзд за дві хвилини до відправлення і купили квитки у ньому, хоча ризикували, бо нас могли оштрафувати. Нам поталанило. Якщо вважати за щастя вдвічі дорожчий квиток, оскільки ціна квитка, придбаного не в касі, а у поїзді, подвоюється. Так плачевно ми попрощались з Парижем і привітались з Ам’єном.
Різниця менталітетів
Ам’єн – це місто, біля якого був розташований наш табір. Принцип табору полягав у тому, що ми п’ять годин вдень працювали – реставрували церкву. Решту часу проводили за власним бажанням. Нас забезпечували їжею, житлом та розвагами. Робота була важкою. Довелось роздовбувати цемент між цеглою, а потім зцементовувати наново.
У таборі ми жили з італійцями, англійцями, німцями, і, звичайно, французами. Різниця менталітетів вражала. Найбільше провалля у порозумінні було між українцями і “старою” Європою. Вони давно стерли для себе різницю між чоловіками і жінками. І тут йдеться не лише про права у суспільстві, а й про елементарні правила етикету. Ніхто нам не допомагав нести сумку, не пропускав вперед, тим паче не відчиняв дверей. Вражає також їх масовий атеїзм. Там, здається, це питання давно вже закрите, і диво, якщо ви ще вірите у Нього. Але таких людей ми там не зустріли... Зате рівень інтелекту - ого-го! Дітлахи зі школи дискутували зі мною, студенткою п’ятого курсу ЛНУ, на теми філософії. Зате у плані розваг ми були першими. Так розважатися, як розважаємося ми, може не кожен. Чи то люди такі були, чи у них так повелося, але в емоційному плані ми були значно яскравіші. Звичайно, крім вареників, ми частували їх нашою горілкою. Підозрюю, що до того вони її не пили. Довелось довго пояснювати їм правила і традиції вживання. Люди були в захопленні та в досить сильному стані алкогольного сп’яніння.
Крім роботи та вечорів зі спиртним, нам також організували кілька культурних мандрівок. Незабутнім було світлове шоу біля собору Нотр-Дам в Ам’єні. Цей Нотр-Дам більший, ніж у Парижі, але побудований пізніше. Нам організували мандрівку в Лілль - ще одне велике місто Франції. Та незабутню подорож у Трепорт – містечко на березі Ла-Маншу.
...У таборі ми були три тижні. Коли приїхали, перше, що вразило, – хамство у львівських маршрутках... Погано, коли тебе постійно запитують Ca va? і усміхаються без причини, але до цього швидко звикаєш...
www.wz.lviv.ua
