До нашої свiдомостi увiйшли кiлька сталих асоцiацiй iз цiєю невеличкою альпiйською країною: «надiйний, як швейцарський банк»; «точний, як швейцарський годинник»; «якiсний, як швейцарський сир»; «принадний, як швейцарський шоколад». Усi цi епiтети повною мiрою стосуються i швейцарської залiзницi.Про засiб пересування
Цiкавий факт: земля, рейки i шпали залiзницi у Швейцарiї належать державi, а окремi дiлянки обслуговуються приватними компанiями. Сполучення бездоганне: з такою розгалуженою мережею шляхiв, узгодженим розкладом потреба в авто просто вiдпадає. Правда, не завжди можна дiстатися до потрiбного мiсця без пересадок. Але я пересвiдчилася, що, маючи розклад (його можна отримати у готелi), дуже просто зорiєнтуватись. Крiм того, перед зупинкою пасажирiв попереджають про необхiднiсть пересадки. Про вiдсутнiсть шуму й вiбрацiй, рiвень комфорту та сервiсу просто мовчу. Вiкна такi чистi, що крiзь них можна спокiйно фотографувати навколишнi красоти. Обирайте — вткнутися носом у скло чи бiгати по вагону вiд одного вiкна до iншого, прагнучи розгледiти високогiрнi перевали з озерами, охайнi села, швидкi рiчки i славнозвiснi вiадуки. Добре, що ми шестеро добру частину шляху перебували у вагонi (першого класу!) самi, а то б здивувався мiсцевий люд нашим маневрам... Їхали ми «Льодовиковим експресом», який улiтку та взимку курсує за маршрутом Церматт — Санкт-Мориц. У його панорамних вагонах вiкна навiть на стелi!
Охочим подорожувати країною наполегливо раджу купити «Swiss Pass» — квиток, що дає право безкоштовного проїзду майже всiма видами транспорту i гарантує 50-вiдсоткову знижку на деякi пiдйомники та фунiкулери. Це документ для туристiв, i купують його ще на батькiвщинi, в «уповноважених» фiрмах. Проїзний розрахований на певну кiлькiсть днiв i коштує немало. Наприклад, на 8 днiв — 242– 362 євро. Але заощадите ви значно бiльше. Користуватися «Swiss Pass» простiше простого: заповнюєш, заходиш i їдеш. Потiм пред’являєш чемному контролеровi.
Пункт вiдправлення:
ЖЕНЕВА
Женевське озеро справило враження ще з лiтака. «Упритул» ефект теж неабиякий — передусiм вiд безлiчi яхт. За кiлькiстю з ними може зрiвнятися хiба що число «пришвартованих» мотоциклiв i мопедiв на вулицях. У фешенебельному районi Колонi, що на пагорбах бiля озера, розташованi вiлли багатих знаменитостей. Сам лорд Байрон (про це свiдчить «камiнь Байрона») мешкав там i написав свого «В’язня Шильонського замку». Мiсце змальованих подiй — неподалiк, у Монтрьо, над цим же озером.
Ще один символ Женеви — квiтковий годинник. Вiн сягає 5 метрiв у дiаметрi й складається iз рiзноманiтних квiтiв, якi пересаджують вiдповiдно до сезону. Незмiнними лишаються тiльки величезнi металевi стрiлки.
Особисто я в мiстах найдужче люблю старi райони: вузенькi вулицi, кав’ярневу атмосферу, витончено-манiрнi вивiски, вiдполiровану поколiннями брукiвку, добудовано-перебудованi споруди... Такi, як женевський собор святого Петра. Почали його зводити в романському стилi, арки побудували в готичному, потiм з’явився фасад iз колонами — в античному й купол, що iмiтує римський Пантеон. Не проминiть отель-де-вiль (так у Швейцарiї називаються ратушi), спустiться вниз до Нової площi з красивими театром i консерваторiєю, кiнним пам’ятником генераловi Анрi Дюфуру. В парку Бастiонiв вивищується суворий стометровий монумент Реформацiї. Кам’янi бороданi в халатах — це отцi протестантської церкви Кальвiн, де Без, Нокс i Фарел. Навколо парку розташованi корпуси Женевського унiверситету, а у провулку неподалiк виблискують дев’ять куполiв росiйської православної церкви.
На вулицях франкомовного «найменшого з найбiльших мiст» ми побачили представникiв ледь не всiх нацiональностей. Воно i зрозумiло — в Женевi знаходяться головнi офiси близько 200 мiжнародних органiзацiй: Мiжнародного червоного хреста та пiвмiсяця, Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров’я, Мiжнародної органiзацiї працi, Свiтової органiзацiї торгiвлi, Європейського центру ядерних дослiджень, а також європейська штаб-квартира ООН, вiдома як Палац Нацiй...
Матимете час — неодмiнно з’їздьте до Каружа. Переїжджаєш мiст через рiчку Арв майже в центрi Женеви i опиняєшся в iншому мiстi (судячи з наявностi мерiї). Каруж — один iз найкращих прикладiв цiлiсного, одночасно створеного архiтектурного ансамблю. Цей ансамбль «грає iталiйську музику XVIII столiття»: будинки мають внутрiшнi дворики i вiдкритi галереї. Нинi Каруж вважається мiстечком ремiсникiв. У десятках майстерень-крамничок на ваших очах створюються гарненькi (i недешевi) капелюшки, предмети iнтер’єру, ювелiрнi прикраси та годинники. Деякi майстри просто унiкальнi — наприклад, мсьє Жан Казес виготовив найбiльший у свiтi годинник iз 6-метровим маятником.
Зупинка перша:
ЦЕРМАТТ
Тут панує особлива атмосфера села. Правда, села комфортного, дорогого й казково мальовничого.
У 4-тисячному нiмецькомовному Церматтi заборонений автотранспорт, усi пересуваються лише електромобiлем або «на своїх двох». Авто залишають за кiлька кiлометрiв на станцiї Теш i далi дiстаються електричкою, замовляють трансфер (кожен готель має електромобiлi) або таксi. Нас найдужче потiшили електромобiльчики з написом «Polizei». А який екзотичний смiттєвоз!
У центрi селища на перших поверхах дерев’яних будинкiв зручно вмостилися магазини дорогого одягу, прикрас i годинникiв. Зате на колишнiй головнiй вулицi їх немає. Тут збереглося житло XV столiття. Далеко до теперiшнього комфорту... До Першої свiтової країна була дуже бiдною, i родини разом iз худобою взимку влаштовувалися в дерев’яних будинках без вiкон — так теплiше. А щоб гризуни не псували тяжко напрацьованих запасiв, дiм ставився на дерев’янi пiдпори з пласкими каменями: не прогризеш!
Найбiльша окраса курорту — гора Маттернхорн (4478 метрiв), один iз символiв Швейцарiї. Марна справа змальовувати заснiжену красуню, тому вiдразу прошу подивитися на фото.
У Церматтi три зони катання: Ротхорн (3103 м), Горнерграт (3100 м) i Кляйн-Маттернхорн (Маленький Маттернхорн — 3885 м). Загальна довжина трас — 245 кiлометрiв. Вiд панорами навколишнiх Альп перехоплює подих (можливо, трохи ще й вiд нестачi кисню). На тi висоти дiстаються послiдовно кiлькома пiдйомниками (загалом їх тут 70) або одним iз двох фунiкулерiв. До Ротхорна можна заїхати поїздом на зубчастому колесi, який є ще й атракцiоном для туристiв. Звiдти вiдкривається найвигiднiший краєвид Маттернхорну.
Iнша принада — печера, вирубана в льодовику на Кляйн-Маттернхорнi. Вона сягає 20 метрiв у глибину й прикрашена, як i має бути, льодовими фiгурами. Там навiть влаштовують корпоративнi гулянки з дегустацiєю спецiального «льодового» вина. Правда, печера не завжди доступна через ураганнi вiтри. Нам пощастило, бо вiтер послабшав «лише» до 78 метрiв за хвилину i пiдйомник запустили...
До речi, пiсля вина можна заїхати на лижах до... Iталiї (про шенгенську вiзу не забувати у будь-якому станi!). Втiм, потрапити «не туди» неможливо — коридори, що ведуть за кордон, позначенi нацiональними прапорами.
Покататися в Церматтi можна й улiтку — наявнiсть льодовика забезпечує адреналiн цiлий рiк. Щоправда, траси на льоду пiдходять лише вправним «каталам».
Зупинка друга:
САНКТ-МОРИЦ
САНКТ-МОРИЦ
Кажуть, сонце тут сяє 300 днiв на рiк, але, схоже, ми приїхали в один з iнших 65-ти.
Хай там як, це — найдорожчий курорт Швейцарiї, облюбований спортсменами свiтового рiвня, шоу-зiрками, королями, шейхами та олiгархами. Номер у 5-зiрковому готелi у високий сезон коштує в середньому 750 франкiв за добу (1 франк — 4,2 грн.). Правда, можна знайти мiсце в хостелi за 35–50 франкiв, де з вами у кiмнатi мешкатимуть iще щонайменше чотири особи...
На вiдмiну вiд провiнцiйного на вигляд Церматта, 5-тисячний, переважно нiмецькомовний Санкт-Мориц справляє враження «просунутого» облцентру. Шикарнi авто, дорогезнi магазини (асортимент натякає на схiдноєвропейський смак клiєнтiв), iкорний та ковбасний бутiки, ексклюзивнi цукернi — все це розраховано й на «ексклюзивний» гаманець.
I недаремно. Слава Швейцарiї як зимового курорту почалася саме тут. 1864 року власник найпершого в Санкт-Морицi готелю «Kulm» умовив англiйських ледi та джентльменiв, що зупинялись у нього влiтку, приїхати ще й узимку. Вiн навiть пообiцяв повернути грошi, якщо вiдпочинок не сподобається. Кошти лишилися в господаря, а курорт став популярним серед англiйцiв. Вони завезли сюди «свої» види спорту, якi потiм трансформувались у льодовi крикет, поло i гольф (змагання проходять на мiсцевому озерi).
У 1928 та 1948 роках курорт приймав Олiмпiйськi iгри. Щозими тут з’являється одна з найдовших у свiтi, зроблена iз натурального снiгу i води траса для бобслею та скелетону. Тут же проходить вiдомий лижний марафон долини Енгадин — понад 13 тисяч учасникiв!
Безперечно, до Санкт-Морица їдуть не лише задля iмiджу. Тут зона катання — вiд 1815 до 3300 метрiв, 350 кiлометрiв сучасних гiрськолижних трас, 56 бугельних i пiдвiсних пiдйомникiв. А на горi Корвач щотижня проходить нiчне «Snow Night Party», де за 20 франкiв можна кататися освiтленою трасою, а потiм до свiтанку живитися зiгрiвальними напоями.
Зупинка третя:
ПОСК’ЯВО
ПОСК’ЯВО
Хоча б на день виберiться сюди iз Санкт-Морица. Вам сподобається i населений пункт, i дорога туди. Поясню: ми виїхали iз захмареного краю, потiм пiднялися на снiговий перевал i спустилися в осiнню долину Поск’яво. Її центр — однойменне селище з ратушею ХII столiття, церквою 703 року, старовинними будинками, монастирем, а також ресторанами й пристойною кiлькiстю готелiв.
У долинi розмовляють iталiйською i полюбляють пiцу та макарони. Атмосфера вiдповiдна. Типова картина, коли знайомi обмiнюються привiтаннями та з’ясовують стан здоров’я родин, стоячи на протилежних боках вулицi.
У Поск’яво розвиненi ремесла, навiть є професiйне училище, в якому навчають ткацтву, роботi по каменю, рiзьбленню по дереву. Не кажучи про колорит, який створюють цi маестро.
Пункт призначення:
ЦЮРИХ
ЦЮРИХ
Вiн уже три роки поспiль визнається як мiсто з найвищим рiвнем життя у свiтi за спiввiдношенням безпеки, чистоти, транспорту, якостi вiдпочинкових зон, закладiв харчування, освiти i культури.
Запах грошей вiдчувся вже на центральному вокзалi. Там, на найбiльшому в Європi критому рiздвяному базарi, була встановлена велика ялинка, прикрашена iграшками з кришталю вiд «Сваровскi». Сам вокзал — кiлька рiвнiв, на яких помiстилися близько 40 колiй, торговi ряди i магазини. Людей багато, а натовпу немає.
Банкiвський дух посилився на найдорожчiй у Європi вулицi Банхофштрассе. На нiй, окрiм ексклюзивних магазинiв i великих торгових центрiв, знаходяться головнi офiси найбiльших швейцарських банкiв.
Але серце Цюриха — Старе мiсто. Мабуть, це тому, що в ньому залишається частинка серця тих, хто гуляв його вузькими звивчастими вуличками. I моє — не виняток. Тi вулицi пам’ятають iще римлян, не кажучи вже про Парацельса, Моцарта, Казанову, Гете, Дюма, Ленiна... До речi, Iллiч винаймав житло у центрi мiста, уминав дорогий фiрмовий шоколад.
Кам’янi мости, пагорби i три собори на березi рiчки Лiммат утворюють характерний обрис старого Цюриха. Найдавнiший храм, романський Гроссмюнстер, веде свою iсторiю ще вiд Карла Великого. У XVI столiттi вiн став святинею протестантизму: тут проповiдував Цвiнглi.
На вежi собору святого Петра (храм прозвали Товстим Петром), б’є годинник iз найбiльшим у Європi циферблатом (дiаметр 8,64 м). Спускаючись вiд храму вуличкою Терменгассе, можна помiтити просто пiд ногами справжнi античнi руїни: тут знаходилися терми. На стiнi — карта Цюриха римських часiв, «накладена» на сучаснi будинки.
Стрункий євангелiчний кафедральний собор Фраумюнстер був колись обителлю знатних дам. Нинi вiн вiдомий насамперед яскравими вiтражами Марка Шагала. Славетний експресiонiст уже в похилому вiцi створив неперевершенi склянi картини за церковними канонами. Ми побачили три з п’яти творiв, i то зовнi: храм був на реконструкцiї. Один вiтраж сяє жовтим, другий живить зеленим, третiй променiє блакитним…
Саме в Цюриху започатковано дадаїзм — один iз напрямкiв модернiстського мистецтва. У найвiдомiшому музеї мiста — «Kunsthaus am Heimplatz» — велика колекцiя дадаїстiв, а також твори Моне, Сезанна, Мане, Мондрiана, Кiрико, Матiсса, Пiкассо, Шагала...
У авангардистському характерi Цюриха можна переконатися знов-таки на вокзалi — пiд навiсним дахом ширяє «ангел-охоронець» мiста — скульптура здоровенної яскраво-синьої тiтки iз масштабними об’ємами та малесенькою голiвкою.
15 хвилин електричкою — i ми вже в аеропорту. Лишаю собi на згадку використаний «Swiss Pass» i розумiю, що вилiкувати невiдворотну тугу за Швейцарiєю можна, лише знов повернувшись сюди.
УНІКАЛИНКИ
• Швейцарiя нiколи не знала феодальних мiжусобиць та майже не брала участi у вiйнах.
• Католики в нiй завжди мирно спiвiснували iз протестантами.
• Конфедерацiя, що складається з 24 самоправних кантонiв та двох напiвкантонiв, протягом столiть зберiгає єднiсть.
• Країна без сировинних ресурсiв — одна з найбагатших у свiтi.
• Держава у серцi Європи не входить до ЄС i тiльки наприкiнцi 2007 року увiйде до Шенгенської зони.
• 7 мiльйонiв її населення розмовляють нiмецькою, французькою, iталiйською, ретороманською (залежно вiд регiону) та ще й англiйською.
http://intour.com.ua
