Косметика перетворилася в самостійний розділ медицини -- косметологію (термін з’явився у мові у 1933 році після Міжнародного конгресу дерматологів, Бухарест). Cвій науковий багаж косметологія побудувала на багатьох досягненнях дерматології, геронтології, невропатології, фізіотерапії, хірургії, гігієни тощо.1.Гігієнічний;
2.лікувальний (консервативний);
3.естетична хірургія;
4.декоративна косметика.
Завдання косметології – піклування про здоров'я людини, її гармонічний розвиток. Найголовніший орган, з чого починається косметологія, -- шкіра, краса і здоров'я якої є її основним завданням. Якщо про очі говорять, що вони -- дзеркало душі, то про шкіру, волосся і нігті з повним правом можна сказати, що вони -- дзеркало здоров'я. Причому, як фізичного, так і емоційного. По шкірі обличчя можна судити про вік, емоційний стан людини і навіть про її характер.
“Ayurveda” -- концепція краси, що має дуже давнє походження. Древні рукописи на зразок “Абгиджнана Шанунталам” та “Мегадутам Калідаси” та багато міфологічних епосів місять згадки про косметику. У них ми знаходимо відомості про “тілак”, “каджал” (kohl), “аліта” та “аґару” (“аquilaria agalbeha”), які в епоху поклоніння богам та різним божествам застосовувалися для прикрашання тіла та для нанесення на підборіддя та щоки різнокольорових плям. Відомі малюнки на стінах печер Аджанти й Еллори, Хаджурао доводять, що не тільки жінки, але й чоловіки прикрашали себе коштовностями, користувалися парфумами та косметикою. Історія пам’ятає період, коли для прикрашання свого тіла люди застосовували куркуму, шафран, кропиву, червоний сандал. У древні часи також практикувалося фарбування волосся в різні кольори.
Жінки в Індії не використовували мила, а натомість користувалися гермицидний крем з куркумою, до складу якого входили борошно від бобових або лушпиння пшениці, змішане з молоком. Лушпиння пшениці усувало змертвілі клітини шкіри.
“Камасутра”, відома книга кохання, сексу та краси, написана десь між першим і четвертим століттями нашої ери, пропонує поради чоловікам та жінкам щодо того, як зробити себе більш привабливими. У сьомому розділі Ватсиайана дає декілька порад про особисте прикрашання, підкорення сердець та тонізуючі ліки. Він каже: „ Відтепер гарний вигляд, гарні якості, молодість та щедрість є головними і найприроднішими засобами, завдяки яким людина може виглядати приємною й милою в очах тих, хто поряд. Але якщо ці риси відсутні, чоловік або жінка повинні вдатися до штучних способів їх досягнення, або ж до мистецтва. І ось деякі поради, що можуть знадобитися в такому випадку. Суміш, приготована з «tabernamontana corornaria», «costus speciosus» або «arabicus» та «flacourtia cataphracta», може використовуватись як мазь-прикраса. Якщо приготувати високоякісний порошок з вищезгаданих рослин і нанести його на гніт лампи, яку потім запалити з олією мідного купоросу, то отриманий під час згорання чорний пігмент, нанесений після цього на вії, зробить людину просто чарівною”.
У Древній Індії косметику вживали незалежно від віку і статі. Навіть маленьким дітям фарбували брови, вії, щічки. На малюнок, який наноситься на обличчя, впливала кастова і релігійна приналежність, а також рід занять. Індія взагалі надзвичайна країна, країна контрастів, де дивним чином співіснують убогість з любов'ю до творчості і краси, що приніс на Землю Господь Крішна. Жінки сильно фарбують брови й очі, використовуючи кіптяву і туш, ставлячи собі красиву плямку на чолі між бровами ("тілака"), прикріплювали до її середини камінці (сучасні бінди). Дуже серйозне і велике значення надавалося ароматам. Палили мирру, смолу тропічних рослин, ладан, що особливо цінувався (його називали "божественним", "фіміамом богів"). Приємні і різкуваті запахи відганяли зло. Жіночі зачіски так само обробляли парфумами, використовуючи дим від кокосових горіхів, кориці, гвоздики. На свята було прийнято зафарбовувати долоні рук і підошви ніг кольоровими крейдою та глиною. Широко застосовувався татуаж...
Давні іудеї застосовували аромати та запахи при освяченні як своїх храмів, так і вівтарів, свічок та священників. У книзі “Exodus” (приблизно 1200 р. до н.е.) міститься рецепт священного масла для помазання, який був дарований Мойсею для посвяти священників. До рецепту входять мирра та кориця, змішані з оливковим маслом. І хоч Закон Мойсея передбачав суворе покарання будь-кого, хто вживатиме священні масла чи ладан не в релігійних цілях, заборона на деякі інші аромати була значно меншою. Біблія містить дві загадки про парфуми в Приповістках 27:9 („Мазь і благовоння звеселяють серце”) та в Пісні Пісень 1:13-14.
Наприкінці V століття Вавілон став центром продажу парфумів. Вавілоняни широко застосовували ліванський кедр, кипарис, сосну, смолу ялини, мирт, пальму каламус та ялівець. Коли євреї повернулися з вавілонського полону, вони повернули цінування ароматів, особливо ладану.
У Древній Русі косметика розвивалася в основному з гігієнічної точки зору: купання, обмивання в джерелах, парові лазні. Для лікувальних і косметичних цілей використовувалися в основному цілющі властивості рослин. Настої трав застосовували для умивання, примочок, ванн; соком цибулі і часнику лікували бородавки, подряпини, хвороби слизистої оболонки рота; для відбілювання обличчя використовували розсіл капусти, кисле молоко, сметану.
Цікаво, що у Древній Русі прості жінки-язичниці фарбувалися так сильно, що здавалися розмальованими пензликом. У косметичних цілях, як і у всіх інших країнах, застосовувалися в основному рослинні засоби, властивості яких язичники знали досконало. Наприклад, для рум'ян і помади використовували сік малини, вишні, натирали щоки буряком. Для підведення очей і брів брали чорну сажу, іноді -- коричневу фарбу. Для додання шкірі білизни користувалися пшеничним борошном або крейдою. Для фарбування волосся також використовували рослини, наприклад, шкіркою цибулі фарбували волосся у коричневий колір, шафраном з ромашкою -- у білий та жовтий. Червону фарбу одержували з барбарису, малинову -- з молодих листків яблуні, зелену -- з пера цибулі, листя кропиви, жовту -- з листів шафрану, щавлю і кори вільхи тощо. Знали "характер" кожного кольору і його вплив на людину, за допомогою якого можна було закохати в себе, або навпаки, відганяти.
Про викоистання косметики серед Вікінґів писав арабський мандрівник Ібрагім Аль-Тартуші у 950 р.: «Є макіяж для очей, коли вони використовують його, краса не зникає, а навпаки, збільшується і серед жінок і серед чоловиків.» Можливо він згадував «kohl».
Домінування церкви у середновіччя зменшувало використання косметики. Косметика, як спеціальність стала відокремитися від медицини у період 1200-1500 рр. Блідний вигляд обличчя був модним. Аристократичні дами надали перевагу цьому і навіть використовували жуків щоб відняти кровь від обличчя. Безперечно, побачивши ввечері таку «красу», навіть байдужий чоловік міг втратити свідомість.
У 15-ому та 17-ому столітті, література з питань косметики стало «предметом секретів», включаючи елементи медицини. Перша Фармакопія Лондона, видана у 1618 році, свідчить про те, що фармацевтики мали усі засоби та здібності виготовляти та продавати косметики, але жорсткі обмежения не давав їм можливості. Натомість вони займалися виготоленням ліків.
У епохі Відродження жінки використовували свинець на обличчях: Пудра для обличчя під назвою «Aqua Toffana», від Сеньора Тоффани була для жінок з багатих родин. На коробці була інструкція: потрібно обов’яково відвідувати Сеньору Тоффану для того щоб навчитися правильно скористатися пудрою. Під час таких відвідувань, Тоффана сказала, ніколи не треба щоб пудра потрапила в рота, але обов’язково скористатися пудрою коли чоловіки поруч. Результатом такого інструктажу був – 600 померлих чоловиків (і безліч багатих вдов). Пізніше Тоффану катували.
Під час правління Елізабети I в Англії, косметика була всюди. Популярними були розмаринова вода, ванна з викоистанням вина, маска з яйцем та медом та пелюстків геранії тощо. Були і більше небезпечні засоби: білий свинець для обличчя, румяна з використанням ртути та інші.
Усі вони є дороговказками на довгому шляху, який людство пройшло у пошуках краси, скільки б безглуздо це не виглядало для нас сьогодні.
Стародавні народи, у порівнянні з народами більш пізніх періодів, відчували себе більш вільно у ставленні до свого тіла і сексуальної привабливості; тіло і сексуальну привабливість вони вважали подарунками богів. Вони не були призвичаєні до суттєвої гендерної нерівності; людей розрізняли швидше за класами і станом у суспільстві.
Далекий Схід
На Далекому Сході також активно використовували ефірні олії і аромати. Як і християнські гностики, китайські послідовники даосизму вірили, що видобування ароматів із рослини є вивільненням її душі. Як і в грецькій мові, в китайській такі поняття як парфум, фіміам позначалися одним словом: “гіанґ” Гіанґ мав шість естетичних настроїв: спокійний, відлюдний, розкішний, красивий, очищений і благородний. Китайські вищі класи використовували запахи у величезних кількостях, починаючи з правління династії Танг у 7 столітті н.е. і закінчуючи кінцем правління династії Мінг у 17 столітті. Величезні, ароматні статуї Будди вирізалися із камфорового дерева. Під час танців та інших церемоній на глядачів сипалися саше з парфумами. Китай імпортував з Індії кунжутову олію з ароматом жасмину, шовковим шляхом - персидську рожеву воду, і, з часом, через Індію імпортувалися індонезійські гвоздики, імбир, мускатний горіх і пачулі. Знаменита праця “Матерія медіка” Пена Цяо була надрукована в Китаї у 16 олітті. Вона розповідала про майже 2000 лікарських рослин і мала окремий розділ про 20 ефірних олій. Жасмин використовувався як загальний тонізуючий засіб, рожа покращувала травлення, була корисна для печінки і крові; ромашка допомагав при головних болях, запамороченні голови і застудах; імбир - при кашлі та малярії.
Саме японці перетворили використання фіміаму на мистецтво, хоч там він з’явився тільки приблизно в V столітті н.е. до цього часу японці вже вдосконалили процес дистиляції. Зараз в спеціальних школах ще навчають стародавньому мистецтву парфумерії. У періоди Нари і Камакури (710-1333 р.р.) на застібках кімоно висіли маленькі лаковані коробочки з парфумами. Годинники були з ароматизованими паличками. Щоб люди звертали на це увагу, із годинника випадала кулька із латуні. Більш складний годинник показував час по іншому: із димохода через відповідні проміжки часу вилітав ароматний дим. Вартість послуг гейш залежала від того, скільки буде використано ароматизованих паличок.
Початок торгівлі парфюмерією
Торгові маршрути, якими торговці возили парфуми, були по всьому Середньому Сході задовго до до Різдва Христового. Ними користуватимуться ще 30 століть, поки португальці не відкриють шлях до Африки, що проходить навколо миса Доброї надії. Старий Заповіт описує групу перших торговців: “група Ісмаїлітів (арабів) з Гілеаду, везе прянощі, бальзам і мирру, аби продати їх у Єгипті ”. З розширенням торгових маршрутів Африка, Південна Аравія та Індія починають доставляти нард і імбир Середньому Сходу і Середземномор’ю. Фінікійські купці торгували китайською камфорою і індійською корицею, перцем і сандалом; сірійці ввозили ароматні товари в Аравію. З допомогою перських купців мирра і ладан досягли Середземномор’я за 300 років до Різдва Христового. На торгівельних маршрутах був справжній бум.
КОСМЕТИКА ІРАНУ
Мистецтво виготовлення косметики та парфумів залишалося однаковим протягом тисячоліть і змінилися у середньовіччі, з відкриттям алкоголю відомим іранським вченим Разі (IX століття н.е.). Парфуми на основі алкоголю, що використовуються і досі, заміняли старі формули на основі олії. Майстер грецької, перської та індійської науки Ібн Сіна (Aвіцена, 980-1037 рр.) значно полипшів процес дистиляції і ввів нові методи, які змінили хімічну науку назавжди. Цей відомий іранський алхімік, астроном, філософ, математик, лікар і поет написав відомий «Медичний канон», яким користувалися протягом багатьох століть як стандартним медичним посібником в університетах. Ібн Сіна екстенсивно використовував олії для медичних і ароматичних цілей. Він написав 100 книжок, і одна була повністю присвячена трояндам. Книга “Хімія парфумів і дистилляції” Якуб-ал-Кінді (803-870 рр.) описує багато видів олії та масел, включаючи імпортовану китайську камфору. Іслам запроваджував нові кодекси поведінки для чоловіків і жінок з приховуванням та сегрегацією статі. Ісламські обмеження можливо, торкнулися лише появи жінок на публіці, однак історичні нариси щедрих шлюбів між Халіфами та красунями-нареченими засвідчили про розмаїття кольорів, квітів на тканинах, що носилися у закритому приміщенні та вузкому колі.
До XIII століття тканини Дамаска були відомі усьому світу й імпортувалися на всій планеті. Вони стали настільки відомими, що назву парчової тканини - Дамаск тканина все ще використовується у сфері дизайну. За контроль над торговими маршрутами боролися всі, й врешті-решт їх монополізували європейці.
Парфуми мали підвищений попит, ікрамниці, які продавали трави і спеції називали “аttari» (від “atre” – духи). Найбільш уживаною була трояндова вода та есенція. Mускус, отриманий від сушеної крові газелей, був найдорожчою парфумерією того часу.
Середньовічні тексти містять численні інструкції щодо створення різних парфюмерних засобів. Це означає, що попри всі обмеження, накладені Ісламом, жінки масово використовували косметику. Подібна ситуація спостерігається у теперішньому Ірані, де використання косметики і пластична хірургія є поширеним явищем. Фактично запровадження багатошлюбності, стану, коли володарі рабів мали сексуальні права на них, призвело до змагання серед жінок, щоб виглядати найкращою і найпривабливішою.
Видалення воллося з тіла було дуже поширено у жінок. З тіла нареченої, наприклад, видаляли все волосся, і лише після того, як її брови були вищипані, вона офіційно ступала на територію жіноцтва. Останнім часом видалення волосся є проблемним питанням між батьками та дівчатами у традиційних Іранських родинах, які емігрували на Захід. Для молодих дівчат видалення волосся є дотриманням гігієни та акуратності, в той час як для їх батьків це асоціюється із становленням жінкою без одруження.
Громадські ванни були звичним явищем, починаючи з давніх часів і найбільшми споживачами води під час купання були римляни. У їхніх будинках було кілька гарячих і холодних водоймів, використовувалися парильні, масажисти, гімнастика, ароматерапія, а також використовувалися мінеральні води. Цю систему скопіювали турецькі ванни. Римські пагани використовували ванни без обмежень, незалежно від статі Християнство ж забороняло такі методи. Як іранці купалися - невідомо. Мило з’явилося набагато пізніше, воно виготовлялося із тваринного жиру, і його можна і зараз знайти на базарах та крамницях, де продають традиційні трави і спеції.
При митті волосся використовували порошок із листя дерева “Sedre», що ще й досі використовується в Ірані. Класична перська література описує дуже стилізовану і романтичну картину краси: довге чорне кучеряве волосся, маленький рот, довгі вигини брів, і великі очі форми мигдалю, маленький ніс, надзвичайно тонка талія і кругле обличчя з родимками через те, що чоловікам не дозволялося бачити чужих жінок, крім близьких родичів, спонукало письменників та живописців застосовувати усю свою уяву і вони часто створювали нереалістичні образи жіночої краси.
Добре, що тоді не було засобів масової інформації, бо іранським жінкам було б нелегко досягти таких ідеалів.
Косметична промисловість була цілком змінена з виникненням нових наук, і величезні корпоративні установи домінували перед світовими ринками. В Ірані деякі старі формули використовувалися аж до початку XX століття. «Sepeedab» – для обличчя, і «sorkhab», щоб надати червоного кольору щокам і губам, можна знайти сьогодні на базарах. «Sormeh» ще широко використовується як олівець для очей в Індії і деяких віддалених куточках Ірану. Корисні копалини, щоб чистити обличчя, шкіру і тіло типу «roshoor» добралися до Північної Америки. Хна стала дуже популярною у всіх країнах. Колись вона використовувалася чоловіками і жінками в Африці, Індії та на Близькому Сході. Тепер вона фешенебельна на Заході. Навіть іранський спосіб видалення волосся, використовуючи нитку, пробився до Північної Америки і використовується іранськими косметичками в головних іранських центрах на цьому континенті.
Мода та макіяж в Ірані сьогодні виконує нову фунцію. В умовах ісламських обмежень мода стає голосом протесту. Примушування жінок не використати макіяж викликає у них протести. Іронією є той факт, що в Ірані бурхливо росте продаж засобів косметики та розвивається мода. Голос протесту знайшов парадоксально дивний спосіб існування.
До речі, ще Гіппократ, який зробив великий внесок у розвиток дерматології, пропогував правильне харчування, фізичні вправи, сонячні ванни, спеціальні ванні та масаж як добрий засіб для здоров’я та краси.
Розкопки могил дохристианської англо-саксонської доби свідчать, що і чоловіки і жінки використовували багато туалетних предметів. Вироби з цього періоду включають декоративно вирізані гребінки, пинцет для вищипування небажаного волосся, та інші. Лозини з дерева і крейда, можливо, використовувалися для чищення зубів. Руки, ноги й обличчя милися щодня, а заможні люди змащували шкіру і волосся запашною олією. Заспокоючі пом’яшкуючі засоби на основі трав виготовлялися у кожному домашньому господарстві і використовувалися, для пом'якшення шкіри. Віск вовни, рослинна або горіхова олія та вершкове масло служили за основу. Барвники, зроблені з волоських горіхів і каштанів, використовувалися для очей, і мягко-телі ягоди - для забарвлення губ.
www.eedi.org.ua
