Острів Пасхи широко відомий, перш за все, своїми гігантськими людиноподібними кам'яними статуями. Проте, це далеко не єдине загадкове та унікальне явище на острові.
Доєвропейська та ієрогліфічна писемність, майстерно виконана наскельна різьба та живопис, безліч різноманітних фігурок з каменю та гладенько відшліфованої деревини, візерунки пасхальських татуювань, могутні культові споруди з величезних каменів різної форми, обтесаних та підігнаних один до одного з вражаючою точністю — і це лише неповний перелік доказів давньої та багатої історії острову.
Історія відкриття
Невеличкій ділянці суші, загубленій серед водних просторів, випала доля стати "героєм" навіть не одного географічного відкриття.
Вперше острів був відкритим напередодні Великоденної неділі у 1722 році, коли голандський адмірал Якоб Роггевен натрапив на нього, пливучи з Південної Америки на захід. Тож, острів і отримав від европейців таку назву, на честь християнського свята. І в різних мовах його назва звучить по різному, означаючи одне й те саме — Великдень: Easter англійською, Pascua іспанською, Пасха російською тощо. Таким чином і полінезійська назва острова Рапа-Нуї, і цілком красномовна рідна назва острову Те-Піто-о-те-Хенуа, що місцевою мовою означає "пуп землі", незаслужено залишилася в тіні.
Повторне та остаточне "відкриття" острова відбулося майже п'ятдесят років потому, у 1770 році, коли віце-король Перу відправив у плавання експедицію, наказавши їм знайти та аннексувати острів, який колись бачив Роггевен. Іспанці, на чолі з Феліпе Гонсалесом, з поставленим завданням успішно впоралися.
ІСТОРІЯ ОСТРОВА
Доісторичний період розвитку острову можна достатньо чітко розділити на три періоди, які умовно називають Раннім, Середнім та Пізнім.
Ранній період, ймовірно, припадає на більшу частину першого тисячоліття нашої ери, можливо, він почався ще раніше. Культові споруди Раннього періоду представляли собою так звану аху — підняття, які нагадують алтарі. Вони були складені з дуже великих, ретельно обтесаних та підігнаних один до одного великих каменів різної форми. Фасад дивився на море, а з протилежної сторони простягалась виритий в землі культовий майданчик. На площадці всановлювали різного роду відносно невеликі скульптури. Скульптури Раннього періоду вирізняються більшою різноманітністю і по типу, і по використаному матеріалу.
Відомі всім гігантські статуї були поставлені на кам'яні платформи в Середній період, який був, приблизно, з 1100 по 1680 роки. Очевидно, творці Середнього періоду з'явилися на острові після деякої перерви, коли острів був, у всякому випадку, частково, залишений людьми Раннього періоду.
Люди Середнього періоду встановлювали на аху, обличям до острова, спиною до моря цілі шеренги гігантських скульпур. Всі вони однотипні: висічені з жовтувато-сірого туфу, з витягнутими мочками вух, клиноподібним підборіддям (можливо, так зображували бороду), з продовгуватим обличчям та тулубом. Хоча, при більш уважному вивченні, дослідникам відкривались і відмінності: статуї мають різні вирази обличя, довжину вух (не всі вони дійсно довговухі). Існують і більш принципові відмінності. Деякі статуї прикрашали висічені з червонуватого тифу циліндри пукао, що значило "кучма волосся". Зустрічаються також статуї з загостреними, а не плоскими закінченнями, які стоять вкопані в землю.
Пізній період — це доба культурного занепаду та міжусобних війн. Самі пасхальці називають цей час Хурі-моаі, що значить, час "повалення статуй". Тягнулося таке аж до 1868 року, коли останнього пасхальця навернули в християнство.
Війни на острові відбувалися і в історичні часи. Саме це призвело до вигнання перших місіонерів з острову.
Немалої шкоди острову завдали і пізніші часи, після "знайомства" з різними гранями європейської цивілізації: деякими матеріальними благами та епідеміями оспи, з відчайдушністю місіонерів "нашої доби" та жадібністю работоргівців, з дослідниками-кладошукачами та комерсантами.
ЛЕГЕНДИ ТА ПЕРЕКАЗИ
Аборигени о. Пасхи до моменту відвідання їх європейськими дослідниками не зовсім забули свою історію. Немало цінної інформації дізналися уважні дослідники з пасхальських міфів та переказів. Отже, пасхальці вважають себе нащадками плем'я, яке очолював вождь на ім'я Хоту Матуа. За легендою, Хоту Матуа, який жив у далекій землі Марае-ренго, в області Маорі-на-Хіве, де стояли кам'яні статуї, після міжуособної війни був змушений залишити свою батьківщину. В інших версіях легенд повідомляється про те, що Хоту-Матуа прибув з острова, який поступово занурювався під воду, так, що під час приливу його заливало водою. Остаточної відповіді на питання: звідки ж прийшли люди Хоту Матуа, досі не існує. З одного боку, існує легенда, де згадується, що Хоту Матуа сидів на схилі вулкану Рано-Као, в священному поселенні Оронго і дивився через островочок Моту-Нуї в сторону своєї батьківщини. А між тим, ніякої землі в південно-західному напрямі від о. Пасхи не існує. В зв'язку з цим робились припущення, що батьківщиною Хоту Матуа була земля, зараз захована водами океану. Дослідження тихоокеанського дну, що відкинули можливість існування в Тихому океані гіпотетичного материка Пацифіди, цілком допускають існування в минулому острова чи групи островів, які могли піти під воду внаслідок вулканічної діяльності. З іншого боку, скелястий острівець Сала-і-Гомес, розміщенний на схід від о. Пасхи, має місцеву назву Моту-Матіро-Хіва, що значить: "острів, щоб пливти на Велику Землю". В такому випадку Хівою, тобто Великою Землею, звідки прибув Хоту Матуа, може бути Південна Америка чи Нова Зеландія. Пращури теперішніх пасхальців припливли на двох великих човнах ("ладдях"), які вміщували в себе по різним версіям від двохсот до чотирьохсот чоловік, їхнє плавання тривало два місяці. Вони привезли на острів насіння та паростки рослин, дуже важливих в їхньому житті: ямс, кокос, батат, дерево торо-міро тощо. Вони ж доставили на острів славнозвісні дощечки з письменами — кохау ронго-ронго. Всього було привезено шістьдесят сім дощечок з текстами алегорій, переказів, генеалогій і приказок, пов'язаних з країною, з якої вони прибули.