Липень. Пришкільні табори закрилися, а до омріяної відпустки ще місяць. Та й скільки там тієї відпустки. Літо ж бо велике, діти маленькі, роботу не покинеш. От і стій, як той лицар на роздоріжжі, з невеликим вибором: або дитина, або робота.ПРИРОДНИЙ ДОБІР?
Це неправда, що комуністична система контролювала людину від народження до смерті. Їй, цій системі, людина була непотрібна. Потрібен був піонер у коротких штанцях, аби бити в барабан і дудіти на дуді. Потім піонер підростав, одягав робу й ставав до верстата або йшов у забій. А хто не хотів бити й дудіти, до півночі у дворі чекав на п’яного батька зі зміни, грався в козаки-розбійники, крав у колгоспі огірки та кукурудзу й бігав на річку ловити рибу.
Майже 90 відсотків жителів сучасних облцентрів, українців віком до 50 років, – вихідці з села. Тому й літнє дозвілля власних дітей ті, хто не їздив на «Волгах» і не годувався у «спецрозподільниках», вирішували просто: до баби в село. Ну хіба що вряди-годи до піонерського табору. Щоб не забули, бува, про кузькіну мать. А в селі... А в селі так смакують крадені помідори, цибуля просто з землі, звичайна вода з криниці. Вечорниці на лаві попід вишнями, перший поцілунок, вперше розбитий ніс – «а це тобі, городський, щоб до наших бабів не залицявся»... Одне слово, романтика.
Романтика нині минула, одіозний вибір зостався: або табір (тепер – відпочинку), або село. Це для міських. У селі те саме: або село, або табір. Гривень так за 800–900. Саме стільки, скільки перекупники заплатять за годованого від Різдва до Петрівки кабанчика. Та й у селі тепер – «шо в городє»: бари, скутери, розбірки... Розбірки й колись були, але якісь не такі, більш мушкетерські. Надто коли тобі років 12–13 і ти після «дуелі» біжиш до сільмагу по мирову пляшку «Крем-соди»...
Тепер пляшка (уже далебі не «Крем-соди») та клуб стали головними атрибутами відпочинку. Надто коли стукнуло отих самих 12–13. Як у селі, так і в місті. Бо романтику кожне покоління сприймає по-своєму. Колись по-піонерському, тепер – по-ПЛАСТунському. Але гаснуть вогнища, рвуться гітарні струни, і дитина знову опиняється сам на сам з вулицею. Так, вулиця – найкращий життєвий вишкіл. Тепер її називають «тусовкою», куди дорослим «тупо» зась. Саме на вулиці кувалися кадри для сталінських гулагів, росли дисиденти 1960–1970-х і бандити 1990-х...
Нині ми стали начебто мудріші, нібито заможніші, буцімто обережніші. Але коли йдеться про літнє дозвілля наших дітей, маємо той самий вибір, що мали, коли самі були дітьми: табір, село, вулиця. Додалися хіба що телевізор, комп’ютер та інтернет, але це, як на мене, ще більша клініка. За великим рахунком, ні ми, ні Захід не переставали жити за тоталітаризму, коли дитиною опікується не родина чи церква, а державна машина: СУПЕРдемократична чи пострадянська. Тому жертвою власної необережності, злочину, ДТП, поганого впливу наша дитина може стати як під контролем, так і без нього. Бо довкола – той самий дорослий світ із невиліковними хворобами і нерозв’язаними проблемами.
Кажуть, що лелеки викидають із гнізда власних пташенят. Котре полетить, те полетить. А котре ні – вибачайте. Природний добір, мовляв. Але ми нібито не звірі? Чи, може, все-таки?..
Сам удома. Бувають ситуації...
КУРЙОЗНІ
Світлана, Житомирська обл.:
– Якось Тимко, Сашко і Ганнуся, яким по шість років, влаштували вдома «Чумацький Шлях»: доріжки полили молоком, посипали борошном і сіллю, напустили з ванни води. Потоки лилися усією квартирою, а вони змайстрували «плота» і «гребли»! І все це встигли за той невеликий проміжок, поки я ходила до крамниці по продукти!.. Довелося разом усе прибирати, а потім читати лекцію про будову Всесвіту.
Драматичні
Юлія, Чернівці:
– Торік Микола з Євгеном узяли «парашути» (парасолі) і лаштувалися стрибати з балкона. Спало їм це на гадку, поки я була на роботі. Вони зачинилися зсередини, і мені довелося лізти через вікно від сусідів. Я сказала їм: «Ось ви забилися б, а я сіла б у тюрму. Вашого меншого братика відправили б в інтернат. Він виріс би. А потім ми зустрілися б, нехай через багато років, але без вас... Тепер, якщо хочете, можете стрибати... Шокотерапією зловживати не можна, але після цієї розмови усім «стрибанням» було покладено край.
ТРАГІЧНІ
Тимофій Ратунь, співробітник МНС, ліквідатор аварії на ЧАЕС:
– За великим рахунком, є лише одна тенденція – бездоглядність. Що влітку, що взимку. Взимку, даруйте за цинізм, більше дітей горить, влітку – топиться. Нашу статистику навіть поміж рядками читати не треба, там прямо написано: пішов з друзями на річку, втопився... Батьки де були? Та вони самі його на ту річку й відпустили! Якщо хочете почути відвертий коментар, ви мене не називайте... Маю п’ятдесят, тому можу однозначно стверджувати: в Україні нема системи організації літнього дозвілля дітей шкільного віку. Щоб відправити дитину до звичайного табору, треба викласти від 800 до 1000 грн. Не називатиму конкретно знаменитої кримської дитячої оздоровниці, але путівка на 21 день туди коштує цілих 6 тисяч! Щоб потрапити на оздоровлення до табору відпочинку без шкоди для сімейного бюджету, українській дитині треба бути або сиротою, або інвалідом, або з малозабезпеченої чи багатодітної родини. Або дати хабара кому слід...
А ЯК У НИХ?
Валентина, вихователь-методист, дитячий психолог з 35-річним стажем, м. Брешіа, Італія (телефоном):
Першою за організацію дитячого відпочинку береться школа, влаштовуючи екскурсії визначними історичними місцями. Потім долучається церква, яка має бази відпочинку, де діти змістовно проводять час і займаються спортом. Зрештою, церква опікується дітьми цілий рік, але надто під час літніх канікул. У червні при школах працюють центри на кшталт наших літніх таборів, але загалом такої інституції, як дитячий табір, в Італії не існує. У липні-серпні турбота про дитину лягає на плечі одного з батьків, який домовляється з керівництвом про скорочення робочого часу, адже щорічна відпустка там становить не більш як 10 календарних днів. Або на спортивну секцію, що її відвідує більшість молодших школярів. Зрештою, до 12 років батьки, церква і держава тримають дитину під контролем. Після дванадцяти починається бунт, і розваги – дискотеки, клуби, пісні-танці – стають ледь не головною цінністю.
ЩО РОБИТИ? КУДИ ПОДІТИ?
Варіант перший
Цілий рік збирати гроші, аби відправити дитину в дорогий літній оздоровчий табір
+ стовідсотковий контроль і догляд, організоване дозвілля, спілкування з ровесниками
- дорого
Варіант другий
Знайти табір більш дешевий
+ менше навантаження на сімейний бюджет
- через тиждень можете почути в слухавці заплаканий голос чада: «Мамо, забери мене звідси!»
Варіант третій
Відправити у село до батьків (дядька, тітки)
+ свіже повітря, здорова їжа, помірна фізична праця
- переважно дитина залишається сам на сам з усіма можливими ризиками
Варіант четвертий
Залишити вдома
+ можна швидко добігти, раптом щось трапиться
- телевізор увесь день, комп’ютерні ігри, інтернет, експерименти із сірниками, водою та побутовою технікою, вулиця з усіма її наслідками
Варіант п’ятий
Взяти з собою на роботу
+ Якщо ви не працюєте в офісі, де чіткий регламент, чи у цеху, де підвищені заходи безпеки, цей варіант може стати вам у пригоді.
- Ваш шеф може скоса позирати на підлеглого з «бебіком»
Олександр Сінкевич, Юрій Конкевич
http://www.simya.com.ua
