Покарання породжує страх. Ви можете так налякати дитину, що в результаті вона відразу ж перестане поводитися погано. Але це лише видимість того, що покарання принесло бажаний ефект. Уважно спостерігаючи за поведінкою дитини після покарання, ви відмітите, що вона прагне знайти способи, щоб звести рахунки зі своїми кривдниками. Вона може дратувати молодших братів, сестер або домашніх тварин, отримувати погані оцінки в школі, псувати свої або ваші речі, тікати з будинку і забувати про свої домашні обов'язки.Прямою протилежністю поведінки, контрольованої впливовою особою, є самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самої дитини. Дитина вчиться відповідати за свої вчинки сама і поводиться так, як вважає за необхідне. Покарання також несе в собі і інші побічні ефекти. Це зниження відчуття власної гідності, або поведінка, продиктована відчуттям страху; це змішане відчуття образи, нанесеної вам людиною, на любов якого ви розраховували; це зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили — єдиний спосіб досягти того, чого хочеш. Крім того, покарання робить дитину недовірливою і спонукає приховувати свої помилки.
Чому ви вирішили покарати свою дитину? Задумайтеся, чи робите ви це із зла, від образи, Бажаючи помститися або відчуваючи свою безпорадність? Потім зупиніться, заспокойтеся і постарайтеся переосмислити вашу реакцію. Запитаєте себе: «Так чому ж насправді я хочу навчити свою дитину прямо зараз?»
А як щодо подарунків-заохочень?
Ще один традиційний підхід, що створює залежність поведінки дитини від зовнішніх чинників, — заохочення за допомогою подарунків. Подарунки, використовувані як «приманка» або «підкуп», заради того, щоб добитися від дитини бажаної поведінки, незмінно приводять до зворотного результату.
Діти починають прагнути тільки до того, щоб отримати якомога більше подарунків, замість того, щоб приносити якусь користь іншим. Адже в людині більше всього цінується прагнення робити що-небудь для інших, не вимагаючи нічого за це. Подарунки тільки заважатимуть розвитку в дитині відчуття, що і вона чогось карта на цьому світі. Діти можуть тлумачити їх і як якийсь заклик: нічого не треба робити до тих пір, поки мені що-небудь не подарують. Заохочення перешкоджають розвиткові в дитині внутрішнього відчуття впевненості в собі і задоволення від особистої ініціативи.
Так на що ж слід спрямовувати виховний процес? Надзвичайно важливо навчити дитину брати на себе всю відповідальність за досягнення позитивних результатів своїх дій, незалежно від того, присутня при цьому впливова особа чи ні. Це допомагає дітям усвідомлювати правильність (або неправильність!) власного вибору, адже вибір, зроблений самою дитиною, може принести їй як радість, так і нещастя.
Якщо внутрішній контроль за своєю поведінкою стає для дитини головним, це сприяє розвитку в ній відчуття власної гідності і виробленню правильної самооцінки. Діти поводяться погано, коли вони відчувають своє безсилля і невпевненість у собі, а також тоді, коли ми пригнічуємо їх власні починання або даємо відчути їх «нікчемність». Немає сенсу карати дитину, яка і так уже відчуває невпевненість у своїх силах.
Набагато більшого можна досягти, якщо внести до виховного процесу елемент радості і допомогти дітям розвинути в собі таке відношення до оточуючого світу, яке надалі допоможе їм долати всі складності , усі повороти долі, що очікують їх у дорослому житті. Починаючи цей важливий процес, пам'ятайте, що принципи виховання, запропоновані на нашому порталі, можуть потребувати від вас наполегливості, терпіння і, звичайно ж, немало часу.
Наприклад, ви задалися метою навчитися грати на піаніно. Кожен з нас знає, що для цього потрібна практика. Те ж саме і з принципами виховання. Їх теж необхідно «відпрацьовувати». Спочатку у вас може нічого не вийти, або вийти не так, як хотілося б. Більше терпіння і практика — і упевненість прийде до вас. Пам'ятаєте, що помилки в такому складному процесі неминучі. А ми зі свого боку будемо відповідати на всі ваші запитання, постійно оновлювати матеріли сайту та збільшувати та покращувати інформаційне наповнення.
Необхідна умова ваших успіхів на цьому терені — довіряти здібностям вашої дитини. Це особливо важко, оскільки ми ще не навчилися цінувати своїх дітей. А це може стати причиною того, що ми дуже рано опускаємо руки... Доведіть почату справу до кінця, повірте в свої сили, дозвольте собі робити помилки. І ви будете уражені тим, чого ви і ваша дитина зможете досягти.
(у статті використані матеріали книги К.Кволс «Радість виховання. Як виховувати дітей без покарання»)
http://mama-tato.com.ua/
