Вінниччина, як відомо, не розбалуваний туристами край. Тому така елементарна річ, як налагоджений транспортний зв'язок, для Буші залишається проблематичною. Із Вінниці організовуються лише групові поїздки, а "своїм ходом" добиратися доведеться нелегко і довго (з пересадкою в Ямполі). Зате весело: дізнаєтеся, що таке "гумовий" переповнений людьми і торбами автобус, який пускають із райцентру в "базарні" дні тричі на тиждень, і з якою швидкістю він мчить сільськими розбитими дорогами. Зате є й перевага: вас не дратуватимуть безкінечні фотоспалахи і метушня цікавих туристів, притаманні популярним об'єктам. Тут можна по-справжньому насолодитися самотністю, спокоєм і майже первозданною недоторканністю природи Гайдамацького яру. Останній - це 94 гектари геологічного заказника, неповторно красиві крутосхили кам'яного каньйону, серед правічних стін якого дзюрчить кришталева річка. За переказами, тут колись збиралися загони повстанців, і навіть сам Гонта приходив сюди за два тижні до страти. А нині ми приходимо подивитися на камінь Гонти та Гайдамацьку печеру.
Дивом Буші називають місце, де молились і приносили жертви богам ранні слов'яни. Головна цінність Скельного храму - стіна з рідкісним рельєфним зображенням. Олень, людина, яка навколішки молиться якомусь богові перед деревом, півень, ромб (символ родючості) - довкола теорій про зміст і час виникнення пам'ятки дохристиянських часів уже більше ніж 120 років не вщухають суперечки науковців.
Вежа Бушанського замку залишилась єдиною пам'яткою трагічних часів Визвольної війни. Фортецю в ті часи за її неприступність називали "Малим Кам'янцем". Але після запеклої оборони від військ Потоцького і Чарнецького тодішнє сотенне містечко Брацлавського полку, що нараховувало приблизно три тисячі мешканців, практично перестало існувати.
Вдова сотника Мар'яна Зависна, дочекавшись, коли якомога більше ворогів опиниться біля вежі, наказала підірвати пороховий погріб. Ще однією пам'яткою старовини є старовинне козацьке кладовище, яке нараховує 267 кам'яних хрестів різного віку, іноді лише їхні уламки, а то й цілі родинні поховання. Що цікавого ходити старим кладовищем? Просто дивитися на вечірнє сонце, що сідає за напівврослі у землю, похилені, порослі лишайниками, мохами і слідами нещадного часу хрести, свідки подій і змін.
А сучасністю Буші як заповідника є парк кам'яних скульптур під відкритим небом, який росте на цій південній землі вже 21 рік, від першого пленеру каменотесів "Подільський оберіг". Народжуються все нові й нові постаті з каменю-піщаника, що зародився тут понад 200 млн років тому. І ще в Буші проживають щирі та доброзичливі люди - починаючи від директора заповідника Олександра Пірняка, вся сім'я якого переймається справою збереження каменотесного мистецтва. Тут, як у давнину, не замикають на ключ хати і зичать незнайомцям доброго здоров'я.
20minut.ua