Хрестини — народний обряд, зв'язаний з християнським хрещенням.Хрещення
Після того, як баба сходить до священика "за молитвою" чоловік, я то й баба-повитуха іде запрошувати в КУМИ. Коли куми приходять, приносять із собою хліб, а кума — крижму. Тоді простилали кожух і клали на нього дитину. Подекуди клали на кожух ще й батьківські штани (якщо то був хлопепь), або материну сорочку (якщо була дівчина). Тоді КУМИ й баба, без батька та гостей тричі підносили кожух із дитиною вгору, примовляючи: «На многі літа, на многі літа, на миті літа!» Потім баба брала дитину й передавала її кумі. Кума обгортала в чисту батькову чи материну сорочку, а баба всовувала непомітно в сорочки цілушку, відрізану від кумового хліба. Другу цілушку хліба брала кума собі за пазуху, а кум отримував від баби вузлик із печиною та вугіллям. На Київщині баба, даючи той вузлик стиха примовляла: «Вугілля та печина лихим очам, сокира в спину, хто буде завидувати нашу дитину» Як тільки кум виходив за ворота, мусів вузлик кинути собі за плечі чи назад через голову: "Щоб не наврочило нішо дитині бо воно вперше ще йде на очі людські". На Уманщині кум кидав той вузлик за плечі десь на першому перехрестку . На Волині та на Поділлі клали ще й на порозі хати сокиру й кілька вугликів, і куми, виходячи з хати з дитиною, мусіли обов'язково наступити ногами на сокиру та на вугілля: це все служило, як охорона від нечистої сили та зурочення.
До церкви дитину несла кума. Кум купував у церкві хрестика для дитини. Священик у церкві перше простригав на голові в дитини хреста, потім давав її в руки кумові, мирував дитину, а потім зливав їй на голову воду. В православних же дитину й цілком занурювали в хрестильницю. Перше і в католиків дитину занурювали в воді, і цей звичай був у повній силі ще в XIII ст., як свідчить Тома Аквінський, що визнавав занурювання більш згідним із правдивим переданням, ніж поливання. І тому навіть ще в XV в. зустрічаємо в іконах католицьких мистців обряд занурювання, а не поливання. З хрестом в'язалися в народі численні вірування та забобони. Насамперед уважали, щоб куми трималися пристойно й побожно (зрештою, цього вимагала й Церква), бо — «який кум, така й дитина» . Поведінка кумів може відбитися на будучому житті хрещеника. Навіть і до священика наші люди мали такі самі застереження, як то видно з відомої приповідки: «Дурний тебе піп хрестив», тому й у тебе розуму небагато.
Звертали увагу і на те, як поводилася дитина під час хрещення: Якщо дитина вмочиться, то вважали, що й все її життя буде «запаскуджене». . На Поділлі навпаки вважали, шо життя такої дитини буде щасливе. Якщо дитина корцюбилася, коли її поливали водою то думали, що це віщує її скору смерть . На Гуцульщині ворожили дитині довгий чи короткий вік в залежності від того, чи легко, чи трудно гаситься при хрещенні свічка . Чхання дитини під час Хресту віщувало їй довге життя. Плач віщував здоров'я. Натомість за недобрий знак приймали, коли дитина без плачу кривилася. 3 Хрестом в'яжеться й надання імені.
Охрещену дитину несли додому якнайшвидше і звичайно тою самою дорогою, що й по церкви. Прихолячи до хати, якщо попередні діти в родині вмирали, новоохрешену дитину подавали через вікно. На Бойківщині сам господар мав прийняти її через вікно від баби і покласти її на помело, яким замітають у печі, біля порога. Тоді баба входила, брала дитину й передавала її поліжниці. Куми тим часом поздоровляли з сином чи дочкою, називаючи дитину іменем, яке було дитині надано, і проголошували давню формулу: «Хай вам Бог зростить І dід вас брали народжене, а вам приносимо охрещене».
Одночасно вживано нових засобів проти зурочення. У гуцулів кума рубала волосок дитини срібним грошем, цримовляючи: «Аби було таке щасливе, як щасливе срібло!» . На Придніпрянщині принесену дитину клали знову на кожух, а також обносили навкруги стола — «щоб приготувати їй рай». Також обв'язували «полоскунами», щоб, вирісши, дитина була плідна.
Учта
Учту звичайно влаштовували зараз же після охрещення. Куми, віддавши дитину матері, засідали за стіл, а батько йшов до сусідів кликати на христини. Тим часом кум пив до поліжниці: «Кумо, дай Боже здоров'я!» — «Пий те здорові». — «Як мені легко тоту порцію горілки випити, так би вам легко з пологу встати!»
Коли починали сходитися гості, вішали десь коло дитини червоного пояса, або окрайку з китайки: на випадок, коли б яка жінка прийшла з місячкою від чого у дитини могли б висипати чиряки, та і взагалі від зурочливого ока.
Кожний гість приносив звичайно дарунок. У гуцулів жінки приносили перемітки, полотно, хліба, кидали васильки в купіль; чоловіки давали звичайно гроші у купіль. На Поділлі дарували переважно муку, горох, сушню, і яйця. На Ніжинщині жінки несли гречані вареники з сиром, з капустою або з сушеними грушками і примовляли: «Як вареник повний, щоб така була породілля: що вийшло з неї, так щоб наповнилось!» Подекуди давали паляниці, примовляючи: «На тобі паляницю, та затули бочки, де були сини й дочки!» Або: «На кумо, кусочок, та закладай куточок, де був синочок!».
Що до страв, які готувалися на христини, то по всіх усюдах був на те приписаний порядок. Пекли спеціально на цей день призначені печива, паляниці, тощо. У гуцулів це були спеціальні калачики, тому й ввесь цей обряд називався колачини. З інших страв мусіла все бути якась каша, що взагалі належить до обрядових страв, У стародавнім «Цвітнику» згадується, що «баби каші варять на собраніє роженицям», і таке саме згадується в одному збірнику XV в. .
Коли гості вже посходилися, баба-повитуха всіх вітала: роздавала «квітки», зроблені зимою — з колосків жита чи пшениці, а літом — із барвінку, калини та васильків, примовляючи: «Просить породілля на колач і на горілочку, а похресник на квіточку». Гості отримавши Квіточку давали по змозі бабі на горілочку, а дитині «на повивач». Ту «квітку» кожний мусів нести з собою додому, інакше з ним могло б трапитися якесь нещастя.
З квіткою баба підносила й чарку варенухи, чи якої іншої горілки. Пили звичайно по повній, бризкаючи лишки до стелі й цримовляючи: «Оттакий рости! Оттака будь! Оттаке щастя хай Бог дає!». Або й ширше: «Дай же Боже, щоб кума одужала тай сама годувала та доглядала, а син великий ріс та щасливий був, та щоб і женить діждала, собі поміч мала! Та щоб її, стару, доглядали діти, як і їх тепер доглядаємо!» .
Того дня дитини не купали: «щоб не змити святої води». А купали на другий день в тих квітках, що позалишалися (що їх гостям не роздали). І пізніше ніколи не купали того дня, в який христини були. Мати на другий день мусила з'їсти ту цілушку хліба, що її баба усунула була в першу пелюшку, як несли «до хресту»: це — «щоб покорм був».
По закінченні учти, баба запрошувала часто гостей ще й «до чопа», себто до корчми, де всі гості ще довго гуляли.
http://uk.wikipedia.org
