Паска, яку також пекли цього дня, була не такою маленькою, як зараз, тому у кошик вона не влізалася. Гуцули несли святити її в бесагах, ще дехто в обрусі, хустці чи скатертині. А у кошик клали яйця зі шкарлупкою і чищені – щоб одразу можна було їсти. Обов’язково там було і щось м’ясне: шинка, солонина, вуджене сало. Крім того – масло та сир. Зокрема, у Карпатах робили пляганий сир з коров’ячого молока, на кшталт бринзи. Неодмінно святили сіль, бурячки з хроном. Існує легенда, що євреї хотіли отруїти Ісуса, давши йому з’їсти хрону, який вважали отруйним коренем. А Він з’їв і сказав, що хрін насправді є дуже помічним. Дійсно, сучасна народна медицина свідчить, що цей корінь є дуже помічним. Тому, коли їдять м’ясні страви, їдять також бурячки з хроном чи білий хрін з яйцем та сметаною.
На Великдень колись обов’язково вдягали обновки. Ця традиція пов’язана з оновленням, пробудженням природи. Крім того, весна – це надії на щось нове. Колись у Великодню неділю ходили в гості до баби-повитухи. Нині, коли на зміну повитухам прийшли куми, обов’язково відвідують їх, а також хресних батьків, дідусів та бабусь, аби таким чином виявити їм свою повагу. У гості йдуть обов’язково з писанкою, паскою.
Хоча на Великдень передусім ходили не так у гості, як на масові розваги, які влаштовували на полі чи на вигоні, – залежно від місцевості. У Карпатах такі розваги відбувалися переважно перед церквою, на Волині чи у Східній Україні були спеціальні вигони, де влаштовували ігри. Зокрема, це були гойдалки, які вважали очищенням повітрям. Існувало також очищення вогнем, – з суботи на неділю перед Великоднем палили вогні, через які стрибали хлопці. Пам’ятаю, їх запалювали ще навіть у 1970-80-х роках. Але робили це, як правило, не біля церкви, а на кладовищах. На Полтавщині була традиція запалювати лампадки, всередині яких була свічка або лампа, – їх розвішували навколо церкви.
Колись, якщо дівчина чи парубок були уже на порі, але чомусь ще не одружуватися, під час великоднього посту існував звичай одягати такому хлопцеві колодки, а дівчині прив’язувати стрічку – це був вияв громадського осуду.
Коли ж дівчині подобався якийсь хлопець, то спеціально для нього вона писала веселіші, барвистіші, ніж інші, писанки, наприклад, червоні галунки чи крашанки, і дарувала йому. Хлопець розумів це як заохочення до залицяння. Цікавий звичай був також на Яворівщині – там хлопці на Великдень співали під вікнами дівчини, яка їм подобалася, риндзівки – спеціальні великодні колядки.
А в обливаний понеділок хлопець, якому дуже подобалася якась дівчина, що була непоступливою і байдужою до нього, не реагувала на залицяння, міг не лише облити її водою, але й викупати в річці.
У неділю після церкви усі чимдуж бігли додому. Вважали, що хто як прибіжить – так у нього буде споритися господарка. У дослідника Олекси Воропая є згадки, що був звичай перш, ніж сідати до сніданку, помолитися на колінах, після чого дівчата брали галунки і вмивалися водою з них, щоб бути такими ж гарними, як писанки. Коли розговлялися, то у першу чергу яйцем, бажаючи одне одному здоров’я. Шкарлупку з яйця не викидали, шкірку з ковбаси також – заорювали в поле. Хто мав бджіл – святив і мед, а потім ніс його на пасіку, щоб ніщо зле до них не чіплялося.
Після сніданку малі діти брали в кишені якнайбільше писанок та крашанок і йшли гратися в битки, котили їх, стукали одне до одного, дарували при зустрічі. Дівчата дарували писанки хлопцям. Також молоді люди водили гаївки, грали в різноманітні ігри. А у дзвони на Великдень били весь день не змовкаючи, гуцули грали в трембіти, брязкали калатала, закликаючи таким чином добрі сили неба і відганяючи погані. Люди вірили, що якщо вони виконують оті певні обряди, то забезпечують себе від навколишнього зла.
Писанку, яка є чи не найголовнішим символом Великодня, нині вважають зразком декоративно-прикладного мистецтва. Але це лише тому, що змінився наш побут. А колись писанку вважали суто магічною річчю. Японці, коли побачили наші писанки, питали, що це за народ, що малює такі шедеври на такому нетривкому матеріалі? Насправді це дуже складна для нашого розуміння річ. Ми ще багато чого не знаємо про неї, попри те, що зараз проводять чимало досліджень орнаменту українських писанок.
У писанці, залежно від того, для чого її робили, були присутні різні символи-обереги. До прикладу, та ж свастика, яка є нічим іншим, як хрестом. З’явився цей символ уже в період християнства, хоча писанки почали писати набагато давніше – їх знаходять ще у Київській Русі. Щоправда, тоді вони були глиняними, але прикрашеними, як і наші. Тоді на писанках зображали богинь, але антропоморфні зображення ми так само бачимо і на вишивці, і у ткацтві.
Колись була популярною так звана перевивана техніка – найпростіша, коли яйце просто перемотували ниткою. Є також дряпанки – коли голочкою на крашанці видряпували різні орнаменти. Фарбники колись також були лише природними: молоде жито дає яскраву зелену барву, дубова кора або кора яблуні – жовтий колір, а для червоного використовували так званий червець, яким навіть тканини фарбували.
Щодо зображень, то часто малювали сонечка, зірочки, тварин, риби. Знаємо, що коли жінці сниться риба, вона обов’язково завагітніє, адже риба є символом життя. Регіональні особливості при виконанні писанок були так само помітними, як і у вишивці, одязі, пісні. Найдавніші і найпростіші елементи орнаменту – це бойківські і лемківські писанки. В гуцулів, як складним за композицією є орнамент вишивки, так само складною є і писанка. У них дуже мало чорного, переважають жовтий та білий кольори... А в лемківській та бойківській писанках домінує один колір, інколи трапляється два: коричневий і жовтий, та їх комбінації. Писанки Прикарпаття, Поділля характерні крупним орнаментом, чорним кольором. Рава-Руська писанка буде подібна до тих же бойківських та лемківських. На Сході України писанки писали менше, але там вони теж були, і зараз цю справу намагаються відроджувати, бо люди хочуть знати такі речі. Там орнамент здебільшого був рослинним. Хоча повсюди багато залежало від того, для чого ця писанка призначалася.
http://www.zik.com.ua