| Гумор |
|---|
- Товариші бійці! - звертається генерал до солдатів. - Я хочу
мати крокодилові чоботи.
Вночі спецрота десантується на берег Нила. Проходить день,
другий. Новин ніяких. Проходить місяць. Новин як і раніше немає. Генерал сам вилітає до місця подій і ось що бачить. На березі, уздовж річки, сидять солдати. Весь берег завалений трупами крокодилів. З води показався крокодил, і у цей момент важка палиця опускається на його голову. Витягнувши крокодила на берег, старший групи кричить:
- Товариш капітан! Цей теж без чобіт! |
|
Колись у селах України парубоцтво мало звичай в ніч під Великдень разпалювати вогонь. Вогонь розпалювали десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще — щоб його можна було бачити і в сусідніх селах. Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі або в леваді сухий дуб чи суху вербу — «бо в сухому дереві нечиста сила ховається».
|
На Київщині звичай велів украсти в жида-шинкаря стару бочку, діжу або колесо від старого воза — «щоб було чим розпалити вогнище». На Поділлі парубки випрошували або теж крали якусь дерев'яну річ, але не в жида, а в попа — «бо то святий вогонь».
Що ж до самого вогню, то є таке народне пояснення: «Вогнище під Великдень, то так, як Ісусові присвічували, коли Він мав воскреснути». Але дослідники вважають, що цей вогонь стоїть у зв'язку з весняним очищенням — так само, як і вогнище на Чистий четвер.
Діти і старші люди, що залишаються вдома, спати не лягають; а якщо й сплять, то де-небудь притулившись, бо розстелювати ліжка не годиться — «щоб нечиста сила не приснилась». Стараються, щоб світло не гасло, а горіло цілу ніч— «бо янголи над селом літають». На Лівобережжі в ніч під Великдень ходять на кладовище просити прощення у батька і матері ті, кого прокляли покійні родителі. Прийшовши на могилу, ці люди спочатку христосуються з померлими родителями, а потім просять прощення. Якщо в цей час загуде під землею, то це знак, що батько чи мати простили і земля їх прийняла, а до того не приймала — «бо гріх проклинати своїх дітей».
Якщо в ніч під Великдень на могилі з'явиться палаюча свіча, то це знак, що душа покійника пішла до раю. В слободі Никольській на Слобожанщині в ніч під Великдень хоч і багато людей іде в церкву слухати діяння, але більшість залишається вдома аж до «благовіста». В кожній хаті всю ніч горить вогонь. Ідучи до церкви, кожний дорослий чоловік або жінка бере з собою по кілька крашанок, якими буде обмінюватися з тими, з ким доведеться христосуватись.
На Київщині існує повір'я, що в ніч під Великдень, під час читання діянь усі закляті скарби «горять». На Харківщині йдуть шукати скарбів ранком, коли в церкві проспівають «Христос Воскрес», бо тоді «земля розкривається, і скарби виходять на поверхню».
www.ukrop.com
Дата публікації: 07.04.2007
Прочитано: 6528 раз
|
|
|
Немає коментарів. Чому б Вам не залишити свій комертар? |
|
|
| Новини партнерів |
|---|
|
Завантаження ...
|
| Посміхніться |
|---|
- Маргарито Миколаївно! Знаєте, ким я стану, коли виросту? Реаніматологом. Або військовим лікарем. Або рятувальником. Ризикувати своїм життям, рятуючи життя інших, - найблагородніша з професій!
- Схвалюю.
- Так скажіть, Маргарито Миколаївно, який мені сенс виправляти почерк, якщо, коли я стану лікарем, він усе одно зіпсується? |
|
