Попри те, що служба у війську — не мед, кількість бажаючих поповнити лави українських “рейнджерів” неухильно зростає“ВІЙСЬКОВІ ДІЇ” НА РИНКУ ПРАЦІ: ПЕРШІ ПЕРЕМОГИ
Попередні намагання хоча б частково перейти на новий вид військової служби дозволили умовно поділити кандидатів у контрактники на три групи.
До першої належать військовослужбовці-строковики, більшість з яких навіть не “дотягують” до закінчення терміну першого контракту, не говорячи вже про підписання наступного.
Другу групу складають зрілі, в основному одружені чоловіки, які живуть поблизу військових частин. Військову службу вони обрали в якості гарантованого і стабільного заробітку, тому статус контрактника відповідно цінують.
Третя, на жаль, досить велика група — це, як правило, громадяни з низькими моральними якостями, які в цивільному житті себе не реалізували.
Із запровадженням експерименту щодо стовідсоткового укомплектування військовослужбовцями військової служби за контрактом трьох бригад видів Збройних Сил України та великого десантного корабля “Костянтин Ольшанський” підхід до відбору потенційних “профі” зазнав змін.
За словами начальника Управління призову та комплектування Головного управління особового складу Генерального штабу Збройних Сил України полковника Олександра Заскоки, існуюча система призову абсолютно не придатна для комплектування професійної армії. Адже вона розрахована на примусове залучення громадян до військової служби.
Нині інструктори, які працюють в Територіальних центрах комплектування, будують свою роботу таким чином, щоб переконати громадян у доцільності підписання контракту з міністерством оборони. Відтак, на такий крок нині зважуються навіть люди з вищою освітою.
Це стало можливим завдяки змінам передусім у нормативно-правовій базі. Згідно з попередньою редакцією Закону України “Про загальний військовий обов’язок та військову службу”, укладати контракт мали право громадяни, які прослужили півроку строкової служби, звільнені в запас або ті, хто здобув вищу освіту в навчальних закладах 3-го і 4-го рівнів акредитації.
Після прийняття нової редакції цього закону перелік категорій громадян, які мають право проходити військову службу за контрактом, значно розширився. Тепер навіть не є обов’язковим попереднє проходження строкової служби. Таке право мають громадяни з вищою освітою, отриманою у навчальних закладах всіх рівнів акредитації, а також ті, хто здобув професійно-технічну освіту.
Але говорити, що незабаром армія поповниться виключно високоосвіченими кадрами, зарано. Адже всім відомо, що сьогодні до війська приходить переважно молодь із малозабезпечених сімей. Приміром, у Новоград-Волинській бригаді таких контрактників налічується 60 відсотків. Як правило, це мешканці селищ і невеликих міст, де молодим людям важко знайти роботу.
Таким чином, із започаткуванням експерименту стало зрозуміло, що в багатьох регіонах України Збройні Сили таки можуть достойно конкурувати на ринку праці.
Цьому, безумовно, сприяє підвищення рівня грошового забезпечення контрактників. Проте у міністерстві оборони переконані, що гроші не є вирішальним фактором заохочення громадян до контрактної служби. Адже рівень середньої заробітної плати в кожному регіоні України різний.
— При відборі на військову службу за контрактом ми віддаємо перевагу громадянам, які після строкової служби “спробували” цивільного життя, — зазначає начальник відділення комплектування особами сержантського та рядового складу 8-го армійського корпусу підполковник Сергій Журавський. — Цей контингент обирає такий вид служби більш свідомо і в подальшому, як правило, не змінює свого вибору.
ПЕРШИМ ЗАВЖДИ ВАЖЧЕ
Нововведення, звичайно, відіграли позитивну роль. Але, окрім позитивних зрушень, в ході експерименту виявляються й проблеми. Адже набрати необхідну кількість контрактників — завдання важливе, але далеко не останнє.
Триває “випробування” принципово нового для українських вояків 60-годинного “Курсу лідера” (англ. Lеаder Sheep) для молодших командирів і, зокрема, для контрактників. Він розроблений групою експертів Військово-Морських Сил США на чолі з капітаном 1-го рангу у відставці Томом Фордом та українськими військовими фахівцями наприкінці минулого року. Програма курсу, яку нині освоюють 260 військовослужбовців має на меті навчати молодших командирів основним засадам лідерства.
В експериментальних частинах залишається невирішеною проблема організації охорони військових об’єктів. Наразі це питання перебуває на стадії узгодження. Як виявилося, охочих достатньо. Справа лише в оплаті, умовах та технічному забезпеченні цих “послуг”.
Помітні також певні зрушення у вирішенні соціальних питань. Приміром, контрактники 30-ї окремої механізованої бригади мешкають у переобладнаних під гуртожитки казармах. Проте називати це житло казармою якось і незручно. Це звичайні двокімнатні квартири, з кухнею, ванною та туалетом, — повністю відремонтовані та облаштовані меблями. Є також окреме приміщення з ваннами та сучасними пральними машинами. Але найголовніше — українські “профі” за це помешкання взагалі не платять!
Житло такого типу — це перший крок до створення так званого штатно-посадового фонду службового житла, коли за кожною посадою закріплюватиметься відповідна житлова площа.
Отже, експеримент показав чимало переваг переходу української армії на військову службу за контрактом. Звичайно, невирішених проблем ще багато. Проте всі, з ким довелося спілкуватися на тему контрактної служби, впевнені, що не за горами той час, коли українське суспільство забуде про армію, якої бояться через “дідівщину” і яка є джерелом анекдотів та недолугіх жартів.
Сергій БАСАРАБ
http://www.vu.mil.gov.ua/
