Українським законодавством не передбачені жодні обмеження чи переваги за ознаками статі при прийомі на військову службу до Збройних Сил України. Попри всі складнощі військового життя, жінки аж ніяк не поступаються чоловікам у прагненні присвятити себе захисту Вітчизни. Тому процес фемінізації українського війська став невідворотним явищем і потребує до себе особливої уваги.З цієї точки зору деякі риси жінок, наприклад, емоційність, орієнтованість на сім’ю і дітей, поставали не як природні властивості, а характеристики, сформовані певним типом суспільства. Виявляється, що поняття «жіночність» та «мужність» зумовлені культурою і мають багатоманітне значення. Отже, виникла теорія, прийняття якої передбачало зміну ціннісних орієнтирів і перегляд багатьох усталених уявлень в державі, суспільстві, свідомості громадян.
Відповідно до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.), Декларації про рівноправність жінок і чоловіків, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи (1988 р.), а також рекомендацій, висловлених у документах четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок (1995 р.), наша держава у числі перших країн світу внесла до Конституції України окрему статтю (24), яка гарантує рівні права та можливості чоловіків і жінок, і визнала право на рівність як основне право людини.
В історії нашої держави образ жінки-воїна має давню традицію. Так, за свідченнями візантійських літописців, у 626 році при облозі Константинополя серед русичів були жінки у латах. Відомо й те, що княгиня Ольга, маючи власну військову дружину, успішно здійснювала походи проти непокірних сусідів.
Але найпоказовішим прикладом становлення ґендерної рівності в українському суспільстві на конституційних засадах (доба Української революції 1917–1921 років) є проект під назвою «Основний державний закон Української Народньої Республіки». Аналізуючи його з точки зору проблеми ґендерної рівності в Україні, слід відзначити, що артикул № 3 першого розділу Закону проголошує принцип рівності чоловіків та жінок, фактично утверджуючи так званий «природній демократизм» співіснування статей, притаманний українському менталітетові.
Загальний інтерес до ґендеру свідчить, що за останні два десятиріччя відбулось не лише переосмислення проблеми стосунків статей. Вони тепер сприймаються як форма соціальної організації. Аналогічні процеси відбувались наприкінці ХVIII століття, коли значно розширилися значення таких понять як «культура», «клас», «демократія».
Разом з тим перешкоди на шляху досягнення рівності, зокрема у сфері оборони, є наслідком історично сформованого ставлення і традиційних упереджень щодо жінок. Натомість міжнародним досвідом доведено: за умови однакової підготовки жінки так само ефективно виконують свої обов’язки, як і чоловіки. До того ж, не кожний чоловік — хороший солдат.
Узагальнена інформація про стан військової дисципліни, наприклад, свідчить, що саме жінки становлять найменшу частку порушників. За відгуками безпосередніх начальників (командирів) вони більш відповідальні, організовані та дисципліновані. Як зазначив нещодавно в інтерв’ю спільному проектові «Радіо «Свобода» та «Нашого Радіо» Міністр оборони України Анатолій Гриценко, «…жінка — це додатковий фактор психологічно сприятливого клімату в колективі. Присутність жінки піднімає чоловіків у своїх очах, вони стають культурніші, стриманіші, підтягнутіші».
За останні роки в Україні прийнято низку нормативно-правових актів, які регламентують ґендерну політику. Верховною Радою України прийнято «Декларацію про загальні засади державної політики стосовно сім’ї і жінок» (1999 р.). Урядом затверджено Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню ґендерної рівності у суспільстві на 2001–2005 роки (2001 р.). У 2004 році проведено Парламентські слухання «Становище жінок в Україні: реалії та перспективи».
А такі нормативно-правові акти, як Указ Президента України від 26 липня 2005 року «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який набрав чинності з 1 січня 2006 року, передбачають застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків щодо реалізації рівних прав, наданих їм Конституцією і законами України.
Отже, українські жінки активно реалізують себе в усіх, без винятку, сферах суспільної діяльності. Сьогодні в Збройних Силах України налічується 18604 жінки «зі зброєю». Серед них 1149 офіцерів, 2418 прапорщиків, 14926 сержантів і солдатів військової служби за контрактом та 111 курсантів. У порівнянні з кількістю жінок—працівників ЗС України, яких понад 52 тисячі, представниць у погонах значно менше.
Статистичні дані свідчать, що найбільше військовослужбовців-жінок проходять службу на посадах військовослужбовців військової служби за контрактом. До того ж освітній рівень військовослужбовців-жінок, на відміну від чоловіків, значно вищий.
Але незважаючи на це, соціологічне опитування, проведене серед жінок-військовиків щодо рівня їхньої реалізованості на службі та подальших можливостей професійного зростання, показало невтішні результати. Виявляється, більшість з них досить скептично ставиться до престижу жінки-військовослужбовця в українському суспільстві та особистих перспектив кар’єрного росту.
Натомість міжнародний досвід розвинутих держав світу свідчить протилежне. Згідно з даними Організації у справах жінок, у збройних силах країн–учасниць НАТО за останні 40 років число військовослужбовців-жінок зросло в 10 разів і нині досягає майже 290 тисяч осіб. Вони мають можливість служити практично за всіма військовими спеціальностями і мати рівний з чоловіками кар’єрний ріст. Більшість країн–учасниць Північноатлантичного альянсу мають у збройних силах жінок-генералів.
Сфери, в яких військовослужбовці-жінки не можуть проходити службу, стали предметом дослідження у 2002 році. Зокрема це такі, де передбачається цілеспрямоване зближення та знищення ворога «face-to-face». Адже збройний захист інтересів держави є завданням підвищеної складності, який визначає відповідні стандарти для військовослужбовців. Зважаючи на це, збройним силам дозволено дотримуватися не в повному обсязі положень чинного законодавства країни стосовно рівних можливостей у працевлаштуванні деяких категорій громадян.
За результатами досліджень також встановлено кілька психологічних розбіжностей, які існують між чоловіками та жінками. Вони можуть мати значний вплив на виконання бойових завдань у ході безпосереднього зіткнення з ворогом. Наприклад, рівень агресивності у жінок зазвичай нижчий, тому їм потрібний більш серйозний зовнішній провокативний вплив.
У ході дослідження виявлено, що існують значні розбіжності між фізичними можливостями чоловіків та жінок: лише близько одного відсотка представниць слабкої статі спроможні досягти такого ж рівня протидії фізичному навантаженню, яке здатний витримати чоловік. Під час підняття чи пересування вантажів та виконання завдань у сухопутних військах це означатиме: оскільки робоча спроможність жінок у порівнянні з чоловіками нижча, вони мають працювати на 50–80 відсотків важче, аби досягти однакових з чоловіками результатів. Це, у свою чергу, збільшує ризик їх травмування.
На думку чоловіків-керівників, проблемним щодо служби жінок в армії є питання їх репродуктивної функції. Це вагітність, народження дитини та перебування у відпустці по догляду за нею. Дійсно, трапляються випадки, коли жінка, щойно вийшовши з декретної відпустки, через нетривалий час знову йде у відпустку в зв’язку з вагітністю. Але це поодинокі приклади і вони не впливають на загальну картину.
Станом на 1 квітня 2007 року, наприклад, у декретній відпустці у зв’язку з вагітністю, пологами та по догляду за дитиною перебували 2777 жінок, із них 255 (22%) офіцерів, 410 (17%) прапорщиків і 2112 (14%) сержантів та солдатів. З моральної точки зору було б не зовсім етично обговорювати: багато це чи мало. Але інакше бути не може, оскільки перебування військовослужбовця-чоловіка у відпустці по догляду за дитиною, відповідно до чинного законодавства, практично неможливе. Винятком є ситуація, коли жінка позбавлена батьківських прав, або є тяжкохворою та не має родичів, які могли б доглянути дитину.
Однак у країнах Скандинавії, наприклад, на законодавчому рівні закріплене та всіляко заохочується перебування чоловіків у відпустках по догляду за дитиною, натомість жінки можуть активно працювати та забезпечувати родину матеріально. Аналіз правового урегулювання порядку проходження військової служби жінками в інших країнах показує, що система їх соціального та правового захисту побудована так, щоб реалізація пільг та гарантій, які пов’язані з народженням дитини, не завдавали значної шкоди бойовій готовності збройних сил.
Так, у Франції 75 відсотків військовослужбовців-жінок вдало поєднують військову кар’єру та сімейне життя. Близько чверті француженок у погонах незаміжні, а 15 відсотків із них — матері-одиночки. Відпустка по догляду за дитиною жінкам у французькій армії надається на два роки. І хоча вона не зараховується для призначення пенсії, проте під час перебування в ній виплачується 15 відсотків грошового забезпечення та зберігається право на просування по службі. Відпустка по догляду за дитиною може надаватися також і батькові дитини.
Не зайве ознайомитися з досвідом США, в армії яких понад 200 тисяч жінок (14 відсотків від загальної чисельності особового складу) носять форму, а військове звання генерала та адмірала мають більше 50 жінок. Така фемінізація американського війська частково пов’язана з тим, що за підрахунками Пентагону на вербування і підготовку юнака із середньою освітою необхідно витратити від 670 до 3700 доларів (у залежності від роду та виду військ). Водночас дівчата обходяться країні значно дешевше — у середньому 150 «зелених».
Більш привабливі умови служби для жінок намагаються створити і в Збройних Силах Польщі, яка нещодавно вступила до НАТО. Протягом останніх двох років у польській армії існує посада Уповноваженого у справах військової служби жінок (штатна категорія «полковник»). Це військовослужбовець-жінка, яка опікується усім спектром «жіночих» проблем у війську. Жіноча штатна посада (категорія «капітан») є також у органі забезпечення діяльності Конвенту деканів (представницький орган офіцерських зборів та військовослужбовців служби за контрактом Збройних Сил Республіки Польща). Посада Радника з ґендерних питань, до речі, існує і в Міністерстві внутрішніх справ України.
Якщо розглядати Збройні Сили України, то, на жаль, представництва жінок-військовослужбовців на рівні посад, які передбачають прийняття рішень, сьогодні практично немає. Зрештою, якщо інтереси жінок-працівників ЗС представляють і відстоюють профспілкові органи, то жінки у погонах перебувають наодинці зі своїми проблемами. Особливо це стосується віддалених гарнізонів, де рівень інформованості нижчий, а бажаючих служити значно більше.
На жаль, і донині вивчаються всі фактори праці та зовнішнього середовища при визначенні переліку посад, на які може призначатися військовослужбовець-жінка з урахуванням анатомо-фізіологічних властивостей її організму. Виявляється, у медичній звітності навіть не передбачено ведення обліку статистичних даних стану здоров’я та захворюваності окремо за категоріями військовослужбовців-жінок.
Усі ці аспекти потребують детального вивчення та узагальнення з метою подальшого використання під час опрацювання законодавчої бази щодо проходження військової служби жінками.
І все ж перші кроки вже зроблено. Визначено посадову особу (один із заступників Міністра оборони України), на яку, відповідно до Указу Президента України від 26 липня 2005 року «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», покладено виконання обов’язків щодо забезпечення рівних прав та можливостей представників обох статей.
Відповідно до Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на 2006–2010 роки, проведено ґендерний аналіз кадрового складу Міністерства оборони України. Нині до проекту Резерву кандидатів для просування по службі у 2007 році (номенклатура призначення Міністра оборони України) включено офіцера з числа військовослужбовців-жінок. За номенклатурою призначення першого заступника Міністра оборони України включено 23 жінки-військовослужбовці. Чисельність державних службовців-жінок, які перебувають у кадровому резерві, — 113 осіб (35% у порівнянні з чоловіками), з них у кадровому резерві на керівні посади — 39 осіб (12,1%).
Курсантам Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, які навчаються за спеціальностями «Психологія» та «Політологія», читається курс лекцій «Ґендерні дослідження» (36 годин). Достатні напрацювання щодо зазначеної проблематики сьогодні є і в Севастопольському Військово-морському інституті імені П.С. Нахімова.
І останнє. Сьогодні вкрай необхідне принципове рішення щодо виконання Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на 2006–2010 роки. На мою думку, у Збройних Силах України має бути введена посада (за прикладом Польщі) офіцера-жінки, яка займатиметься безпосередньо усім спектром питань служби жінок в українській армії. За цієї умови вдасться забезпечити справді рівні можливості щодо кар’єрного просування по службі і чоловіків, і жінок.
Наталія ДУБЧАК
http://www.vu.mil.gov.ua
