29 січня 1918 року на жертовному вогні в ім’я незалежності України згоріли триста молодих життів. Юнаки, які вийшли захищати незалежність своєї держави, мали всього по три набої на кожного. Їхній подвиг став символом героїзму та відданості й водночас національної трагедії та безпечності тодішніх українських провідників, які сподівалися на «нову будучність» під проводом більшовицьких вождів замість того, щоб одностайно й енергійно приступати до розбудови власної держави.Генерал армії УНР Удовиченко, який у січні 1918 року був начальником штабу Коша Слобідської України і брав активну участь у боях за Київ, згадував: «Сформовано студентський курінь у складі 200 юнаків. Йому доручено нести охорону Педагогічного музею, де відбувала свої засідання Українська центральна рада, та охорону інших державних установ.
… На станції Крути юнаки зайняли позиції. У глибокому снігу, при 15-градусному морозі, у легких шкільних шинелях залягли вони в лаву. Назустріч їм посунули московські війська — 3000 — 4000 бійців… П’ять годин безупинно студентський курінь стримував червону навалу, будучи під градом куль і гранат».
За почином гімназиста-галичанина Піпського страшну смерть юнаки зустріли співом. Прощаючись з життям, хлопці свідчили: “Ще не вмерла України...”
Відомості про Крутівську трагедію доповнює також історик Дмитро Дорошенко: «Молоді герої в останньому розпачливому пориві кинулися в атаку на переважаючого ворога, але були буквально знищені; частина — 277 юнаків — потрапила в полон. Більшовики дико знущалися над полоненими і на другий день усіх розстріляли, заборонивши селянам ховати їхні тіла. Сімох поранених вони відправили помилково до Харкова, і ті якимось чудом врятувалися. Вже після очищення Києва від більшовиків почали розшукувати останки полеглих під Крутами. Кілька десятків понівечених трупів було знайдено і перевезено до міста. Тут їх урочисто поховано в одній братській могилі на Аскольдовому цвинтарі».
Сучасний український історик Тарас Гунчак вважає, що «однією з історичних сторінок в історії змагань українців за самостійне існування став бій поблизу станції Крути. Близько 300 захисників Вітчизни полягли смертю хоробрих. Отак краща українська молодь платила власною кров’ю за нерішучість своїх батьків».
На схилах Дніпра знайшли вічний спочинок молоді захисники рідного краю. Під час похорону голова Центральної ради УНР Михайло Грушевський у своїй промові наголосив: «Бій під Крутами був одним із трагічних епізодів у боротьбі, яку проводила невелика частина свідомого національного громадянства за українську незалежність, — на сумному тлі загальної байдужості, безлюддя й безголов’я». Він також порівняв учасників бою з героями Фермопіл. Відтоді ці слова нагадують нам про юних героїв, які поклали своє життя на вівтар незалежності Батьківщини.
Пройшли роки. Відійшов час німого забуття радянської доби. Нова Україна пам’ятає і нова Україна шанує своїх Героїв!.. І хто зна, можливо, Бог дарував нам незалежність без війни саме за ті ріки крові, пролитої всіма борцями за її волю, і найневинніша жертва цих юнаків і є платою за неї...
За матеріалами: http://www.vu.mil.gov.ua
Підготували: http://buket.ck.ua
