27 листопада 1095 року після закриття церковного собору в Клермоні (Південна Франція) Папа Римський Урбан II виголосив полум’яну промову, в якій закликав Христове воїнство вирушати на Схід для визволення Єрусалима від рук невірних. У Хроніці Роберта Реймського наведено слова понтифіка: «Особливо нехай спонукує вас святий Гроб Господень... Гроб, яким нині володіють нечестиві, і Святі Місця, які ними підло паплюжаться і ганебно нечестивістю їхньою плямуються... Єрусалим — це пуп землі, край найбільш плодоносний порівняно з іншими, земля ця — немов другий рай. Її прославив Спаситель роду людського своїм приходом, прикрасив її своїми діяннями, освятив стражданням, спокутував смертю, увічнив похованням».15 серпня на чолі 90-тисячного добре озброєного війська виступив Готфрід Бульйонський, трохи пізніше з Нормандії вирушили загони герцога Роберта та з Фландрії графа Роберта Фріза. Із серця Франції Парижа — рідний брат короля Філіпа I Гуго де Вермандуа, а також Стефан Блуаський і Шартрський; із Південної Італії — Боемунд Тарентський і Танкренд д’Отвіль, а з квітучого Провансу — Раймонд Тулузький. Попереду хрестоносців чекали перемоги при Дорілеї над турками-сельджуками Килич-Арслана (1 липня 1097 р.), більш ніж піврічна облога міста-фортеці Антіохія і, нарешті, взяття штурмом 15 липня 1099 року Єрусалима. Два дні не припинялася різанина — хрестоносці не щадили ані мусульман, ані іудеїв. Титул «захисник Гробу Господнього» дістав, попередньо відмовившись від королівської корони, неформальний лідер походу, «лицар без страху і докору» Готфрід Бульйонський. На Святій Землі було утворено чотири християнські держави — Єрусалимське королівство, князівство Антіохійське, графство Едесса і королівство Мала Вірменія. Так було відкрито дуже неоднозначну епоху Хрестових походів, вплив якої на хід світової історії та культури важко переоцінити.
Боротьба Хреста і Півмісяця за Палестину точилася зі змінним успіхом майже два століття. Трагічним апофеозом Хрестових походів стала героїчна оборона християнами Акри — останнього бастіону хрестоносців на Святій Землі, що впав 18 травня 1291 року. «Для лицарів і селянства XI століття Хрестові походи були своєрідним виходом накопиченої в Європі енергії, а головною принадою стала можливість заволодіти новими землями, багатствами й здобути заморські лени», — писав Жак Ле Гофф у «Цивілізації середньовічного Заходу».
1204 — завоювання Константинополя хрестоносцями
Відправлені в четвертий Хрестовий похід хрестоносці «відхилилися» від своєї головної мети — відвоювання Єрусалима, захопленого великим воїном Ісламу Салах-ад-Діном після Хіттінського розгрому 1187 року.
Із допомогою флоту, котрий надав венеціанський дож Енріке Дандоло, 12—13 квітня 1204 року хрестоносці взяли штурмом і розграбували столицю Візантійської імперії Константинополь. «Всякий брав собі будинок, який йому було завгодно, і таких будинків було досить для всіх», — писав маршал Шампані Жоффруа Віллардуен. Візантійці, котрі не змирилися з поразкою, заснували в Малій Азії Нікейську імперію. Хрестоносці ж створили Латинську імперію, що проіснувала до 1261 року, коли була знищена візантійцями на чолі з імператором Михайлом Палеологом. Утім, цей реванш став слабкою розрадою: міць великої імперії була підірвана, і вона остаточно впала 29 травня 1453 року під ударами турків-османів.
1240 — війська монгольського хана Батия взяли штурмом Київ
Монголи вогненним смерчем пронеслися по землях Північно-Східної Русі (1236—1238), захопивши більшу частину земель Русі (окрім Новгорода, Пскова та ряду князівств на території сучасної Білорусі), нарешті, захопили Чернігів (1239), і після тримісячної облоги 6 грудня 1240 року взяли місто-символ — «матір міст руських» Київ. Монголи далі рушили на Захід, де здобували перемоги в Галицько-Волинській Русі, Польщі, Сілезії, Моравії, Угорщині, Хорватії, але їхні сили були серйозно ослаблені опором, що їм чинили на Русі.
1396 — Болгарія завойована турками-османами
25 вересня в битві поблизу Нікополя османи султана Баязида Блискавичного розгромили хрестоносців, на чолі з королем Угорщини Сигізмундом I. У цій же битві потрапив у полон останній цар Болгарії Шишман III. Потужна свого часу слов’янська держава, що боролася з XI століття за гегемонію на Балканах із Сербією та Візантією, була перетворена на провінцію зароджуваної Османської імперії. Тільки 1878 року після Берлінського конгресу частина болгарських земель дістала широку автономію.
1444 — у битві під Варною армія султана Османської імперії Мурада II завдала нищівної поразки хрестоносцям
У битві, що відбулася 10 листопада 1444 року, загинув король Польщі й Угорщини Владислав III на прізвисько «Варненьчик».
Це був останній акорд у русі хрестоносців на Схід. Надалі християни перейшли до оборони, хіба що на Піренейському півострові тривала переможна Реконкіста (останній бастіон маврів — Гранада — впав 1492 року, також у рік Пацюка). Прямим наслідком поразки хрестоносців під Варною стало падіння Константинополя 1453 року і завоювання Сербії (1459), Боснії (1463) та Герцеговини (1483).
1480 — падіння монголо-татарського ярма на Північно-Східній Русі
Великий князь Московський Іван III відмовився платити данину Золотій Орді. Спроба хана Великої Орди Ахмата «зразково покарати» московітів завершилася патовою ситуацією — після «Стояння на Угрі» (верхів’я Оки), що тривало майже всю осінь, ординці відступили в приволзькі степи. Завдяки цій безкровній перемозі московські князі істотно посилили свої позиції в боротьбі з Тверським і Рязанським князівствами та Новгородською республікою за верховенство на землях Русі.
1516 — Томас Мор опублікував знамениту «Утопію»
Великий гуманіст, лорд-канцлер королівства Англія, людина рідкісного розуму Томас Мор у голландському місті Лувені випустив у світ книжку, що відіграла величезну роль в історії людства. В ній описується ідеальне суспільство соціальної справедливості на острові Утопія (місце, котрого немає, від гр. «немає» і «місце»). Зі сторінок книжки постає раціональне, з елементами тоталітарії суспільство, де всі працюють, а розподіл грунтується на принципах повної рівності, і оспівуються доброчесність й освіченість. У цьому утопічному співіснуванні скасовані приватна власність, класові привілеї. Лорд-канцлер Томас Мор, який не прийняв Реформації і став особистим ворогом Мартіна Лютера, 1535 року за наказом англійського короля Генріха VIII, котрий став главою державної церкви — англіканської, — закінчив життя на пласі. Не таке вже й рідкісне явище, як для Середньовіччя. Католицька церква прилучила Томаса Мора до сонму святих. Утім, знайшлися у Мора «послідовники» і на «лівому фланзі» — комуністи, які ввергли «із добрих намірів» чималу частину світу у вир терору та хаосу.
1564 — 27 травня помер Жан Кальвін, видатний діяч Реформації
1541 року уродженець французького міста Нуайон Кальвін став диктатором Женеви. Ще перебуваючи у Франції, він опублікував трактат «Наставляння в християнській вірі» (1536), систематизувавши і розвинувши вчення Лютера і Цвінглі. Його ім’ям названо потужну течію у протестантизмі — кальвінізм, що набув повсюдного поширення у Швейцарії, Голландії, Франції (гугеноти), Речі Посполитій, Шотландії. Кальвін вирізнявся шаленою нетерпимістю до ворогів і дисидентів. Так, за його наказом 1553 року було спалено на вогнищі іспанського лікаря і мислителя Мігеля Сервета.
1588 — загибель «Непереможної армади»
Спроба іспанського флоту, яким командував Алонсо Перес де Гусман (130 військових кораблів, 8000 матросів і 19000 солдатів при 2630 гарматах) узяти на борт у портах Фландрії експедиційний корпус герцога Александра Фарнезе і висадитися в Англії, завершилася повною катастрофою. Англійський флот, серед командирів якого з дозволу королеви Єлизавети I був і знаменитий пірат Френсіс Дрейк, протягом липня—серпня в протоці Ла-Манш постійно атакував іспанців, не давши їм прийняти на кораблі війська Фарнезе і знищивши безліч кораблів іспанців. Розгром довершила буря в Північному морі й Атлантиці. У порт Сантандер повернулися лише 86 кораблів і менш як половина воїнів.
1636 — Абахай, син засновника маньчжурської династії Нурхаці, оголосив себе імператором Китаю
Династія дістала назву Цин (Світла). Абахай підкорив Корею і поступово опанував увесь Китай. Маньчжури правили Китаєм аж до 1911 року.
1648 — Вестфальський мир і початок Національно-визвольної війни українського народу (1648—1657)
Підписанням мирного договору в Мюнстері й Оснабрюці завершилася Тридцятилітня війна (1618—1648) — перший загальноєвропейський конфлікт. Серед головних переможців виявилися Швеція і Франція. Швеція компенсувала військові витрати значними грошовими виплатами, а також анексувала Західну Померанію, герцогство Бремен і Вісмар, отримавши у свої руки гирла всіх судноплавних рік у Північній Балтиці. Франція як «гарант миру» окупувала незначні, але стратегічно важливі території в Ельзасі та Лотарингії. Ряд територій дістали Саксонія, Бранденбург, Брауншвейг—Люнебург, Гессен—Кассель, Мекленбург і навіть Баварія (попри те, що це новоспечене курфюрство опинилося в стані переможених). Було офіційно визнано державну незалежність Швейцарії та Нідерландів, а кальвіністи здобули рівні права з католиками та лютеранами. Імперія Габсбургів обмежувала свій вплив лише спадкоємними землями. Вестфальський мир став важливим етапом у формуванні системи рівноваги у Європі.
Також 1648 року відбулася подія, якій спочатку в Європі не надали ваги. Чергове повстання українських козаків, котре очолив гетьман Богдан Хмельницький, поступово перетворилося на потужну революцію, спрямовану проти національного і релігійного утиску в Речі Посполитій.
1654 року в Переяславі на козацькій раді, попри протести ряду старшин, Гетьманська Україна пішла на союз із Московським царством. На жаль, гетьман Богдан Хмельницький не мав вибору, бо опинився в цілковитій ізоляції. Михайло Грушевський писав: «Увесь хід історії Європи міг взяти інший і кращий напрямок, коли б Україна увійшла в політичну унію з Москвою на початку своєї боротьби з Польщею, ще повна сил… здатна бути опозицією Москві, обстояти себе в цій позиції і не дати зіпхнути себе на становище провінції»
http://www.dt.ua
