Різдвяно-новорічні канікули, які вододілом позначали зміну календарів, невдовзі культовою хвилею охоплять Європу, оповіщаючи про себе матеріальною преамбулою — епідеміями ярмаркових ринків, де розпродаж дешевих товарів перемежовується зі жвавою торгівлею ялинковими прикрасами і цукерково-пряничними розсипами. Чітко сплановані на майданах грядки кіосків чи закличні прилавки, які обрамлюють центральні вулиці, суцільним потоком пропонуватимуть численним відвідувачам підігріте вино, пиво та каву зі смаженими в олії пончиками, картоплею або духмяними ковбасками.Взагалі новорічної ночі у кожній країні, як правило, подається все найсмачніше, оригінальне і дороге, з огляду на побутуюче повір’я — як зустрінеш перший день, так проведеш весь рік. При цьому чимало страв у різних країнах мають особливий смисл і значення, хоча європейцям і не властива казуїстична символіка Сходу. Приміром, іспанці і португальці з боєм годинника опівночі поспішають з’їсти 12 виноградин, загадуючи в такт кожному удару заповітні бажання. Та практично в усіх країнах ритуал побажань супроводжується питтям шампанського. При цьому любителі зустрічати Новий рік на вулиці найчастіше відразу розбивають пляшку на дрібні скалки, внаслідок чого, приміром, Єлисейські поля в Парижі місцями по кісточки вкриті битим склом, у якому інколи плавають викинуті на щастя келихи, старі парасольки і навіть записники. Марновірно позбуваються старих речей і італійці, викидаючи на вулиці навіть старі меблі. Язичницьку природу бажання перемін на стадному рівні натовпу в цивілізованих країнах Європи влада настільки добре розуміє, що в тому ж таки Парижі до другої години ночі офіційно поліцейським наказано ігнорувати незначні пустощі публіки. Вийшовши з кав’ярні біля Тріумфальної арки відразу після зустрічі Нового року, я спостерігала дуже колоритну сцену: на очах у поліцейських молодь перевертала припарковані автомобілі. До зазначеного часу таких акцій не забороняли, вони були так само природні, як цілувальні обряди випадкових перехожих, супроводжувані новорічними побажаннями.
Ейфорія різдвяно-новорічних ритуалів у кожній країні має свою власну монету, якою оплачується ілюзія очікування дива. У Європі особливо славляться новорічні ярмарки в Німеччині, звідки пішла у XVII ст. традиція прикрашати ялинки як символи вічно живого бога, що доповнила звичай ще від кельтських часів відганяти злих духів гілками омели. Серед німецьких міст першість належить, безперечно, Нюрнбергу з його феєрією різдвяних пряників, упакованих у бляшані банки з барвистими середньовічними мотивами. Картину доповнює характерне для Німеччини багатство шоколадних сувенірів. Прикметна риса декорування італійських міст — «презепіо»: різдвяні сценки, виконані з картону чи пап’є-маше, інколи в натуральний розмір. До речі, в Італії, як канонічно католицькій країні, акценти зроблені на святкуванні Різдва, причому підкреслено сімейному. Новому року відведена роль бідної Попелюшки, яка перетвориться на принцесу трохи згодом — карнавальної пори. Досить скромно прикрашені й вулиці міст Іспанії, навіть завжди розкріпаченої Барселони. Звичайно, лідером серед творців новорічних див є Париж, немов напівсвітська дама, яка яскраво і навіть виклично прикрашає інтер’єри та екстер’єри архітектурного пейзажу гірляндами з лампочок, ялинкових гілок, квітів і бантів. Відсутність натурального снігу компенсується штучними напилюваннями, які білими волохатими шапками вкривають не лише ялинки, а й безліч оголених узимку дерев, запнутих ілюмінаційною вуаллю. Завдяки чотирьом рядам усіяних крихітними лампочками розкішних платанів тільки в цей час Єлисейські поля на досить тривалий час занурюються у світловий потік від Пляс де ля Конкорд до Тріумфальної арки. Видовище це настільки захоплююче, що спеціально при вході в парк Тюїльрі на час свят споруджуються оглядове колесо і карусель у стилі XIX століття. Втішає, що й Київ, особливо за підсумками ілюмінації минулого року, може відчуватися цілком європейським містом.
Цікаво простежити, як людство намагалося зафіксувати початок річного відліку часу, приурочивши його до певних циклів природи. Так, у давньому Єгипті Новий рік святкували наприкінці вересня — коли розливався Ніл, а римляни протягом тривалого часу з приходом весни, поки Юлій Цезар не запровадив юліанського календаря, який починається січнем (январем), названим так на честь бога Януса, дволикість якого ніби символізувала стик часів — минулого і прийдешнього. Тому під час свята зустрічі Нового року було заведено дарувати монетки з зображенням дволикого Януса. У середньовіччі початок року відзначали в різні дні березня, вересня та грудня. Самоузгоджене наближення Нового року до Різдва відбулося невдовзі після запровадження григоріанського календаря, 1594 року, коли французький король Генріх IV переніс свято на 1 січня. Незабаром услід за Францією, як законодавицею мод, цей звичай запозичили й інші західноєвропейські країни, зокрема з 1700 року за указом Петра Першого — Росія.
Зміна мізансцен від католицького Різдва до Нового року й далі — до православного Різдва визначає дистанцію у два тижні, що дозволяє дуже гостро відчути, що людство за два тисячоліття від дня народження Христа так і не позбулося язичницьких культів — деякі з них, пробравшись у церковні обряди, набували статусу християнських ритуалів. Сполученими посудинами переливаються у свідомість жителів Європи догмати канонічної церкви і буйство давніх вірувань, підтверджуючи сибаритське висловлювання Гюго: «Життя — це страва, яка подобається лише завдяки приправі».
http://www.dt.ua
