Безумовно, гості Відня не завжди подорожують із бальними сукнями та смокінгами у валізі. І чи варто це робити? Уже на місці можна підібрати для себе в прокатних ательє вечірні туалети.
У минулі часи бали були більш урівноваженими, із стилізованими менуетами, гавотами, полонезами й іншими танцями, які дозволяють наймінімальніший тілесний контакт під час танцю між партнерами. А ось чого ніхто не міг передбачити, так це вливання нової музичної енергії, привнесеної вальсом, що завоював Відень і далі — весь світ. Спочатку вальс вважався надзвичайно аморальним. Постійні запрошення розпорядника балу: «Будьте ближчі одне до одного!», особливо не сприймалися сором’язливими юнаками та дівчатами, викликали обурення прибічників моральних традицій того часу.
1787 року Йоганн Фекете на однім із балів так охарактеризував вальс: «Це було нецивілізовано й аморально. Від жінок, котрі поводяться, як розбещені вакханки, цнотливість рятується втечею». А герцог Девонширський недвозначно заявив: «Я ніколи б не одружився з жінкою, котра танцює вальс».
Хай там як, але вже ніщо не могло зупинити зростання популярності вальсу. І з появою династії Штраусів на міжнародній арені, танець починає повністю панувати на балах усього світу. У 1837 р. вальс визнають законним і він здобуває королівське благословення після того, як Йоганн Штраус-батько створює вальс, власноручно ним виконаний на коронації королеви Вікторії. Пізніше композитор присвячує їй «Миртовий Вальс» (Myrtle Waltz) на честь одруження «Її Величності королеви Вікторії з Його королівською Високістю принцом Альбертом із Сакс-Кобурга».
Протягом XIX століття бали під час Фешинга стають основною розвагою для всіх верств суспільства, і навіть революція 1848 р. нічого не змогла змінити. Навпаки, Йоганн Штраус-син, нова зірка, пише Революційний марш (Revolution March). Він надихає повстанців, що знаходилися на барикадах. Це завдає його автору чимало клопотів, проте пізніше цей марш часто виконували на віденських балах.
Наприкінці XIX століття представники найрізноманітніших професій стали проводити свої бали. У Відні й донині важко знайти певну професію, представники якої не мали б свого балу.
Звісно ж, вінцем Віденського бального сезону, а тому й Європейського, традиційно є Віденський оперний бал (Opernball), проведений в освяченій століттями Державній опері, сцена й глядачева зала якої перетворюються на велетенський танцювальний майданчик. Ця подія настільки значна в Австрії, що транслюється в прямому ефірі.
Особлива подія — це Бал мисливців (Jaegerball), де майже всі учасники одягнені в елегантні австрійські національні костюми — жінки в сукні із широкими спідницями з оксамиту й шовку, чоловіки — в альпійські жакети з найкращих матеріалів.
Одним із найзначніших балів у цьому місті, де безроздільно панує музика, є, звісно ж, бал, проведений Віденською філармонією в себе «вдома», у концертному залі: усі учасники філармонічного оркестру заради цього Philarmonikerball відкладають убік свої інструменти. Інший оркестр грає для них — вони танцюють!
Рудольфіна Редут (Rudolfina Redoute) — єдиний у своєму роді бал-маскарад у Відні, де до півночі танцювальний майданчик належить дамам у масках, котрі самі роблять свій вибір, позаяк оголошуються лише білі танці.
Звісно, існує безліч інших балів із різним ступенем елегантності. Проте є щось, об’єднуюче їх, — вони завжди забавні, сповнені оптимізму й людською радістю буття, які дають змогу танцювати протягом усієї ночі. Одним із найпопулярніших традиційних віденських балів, поза всяким сумнівом, є Бал віденських праль (Wiener Waeschermaedelball). Тривалий час він був одним із найжиттєрадісніших і веселих віденських балів. Проте потім вийшов із моди й лише недавно був відроджений у старому вигляді. Ось чому деякі упорядники балів вирішили дати можливість віденцям робити перші кроки в ритмі вальсу навіть не в сезон проведення вечірок. Такі бали проводяться щосуботи з 8 години вечора й до півночі, з квітня до жовтня. Основне його правило — ніхто не повинен залишатися осторонь, усі повинні танцювати, захоплені веселою мелодією.