Слід пам’ятати, що в давнину наші предки святкували Новий рік весною.  Взимку, коли вся природа наче помирала, Богиня плодючості могла знаходитись серед мертвих. На зв’язок Маланки із потойбічним світом у Новорічну ніч вказує фольклорний матеріал. Так у Прикарпатській щедрівці щедрувальники просять рахманів відпустити Маланку погуляти:

За народними віруваннями рахмани живуть під землею, тісно пов’язані з культом предків. Отже Богиня плодючості взимку перебуває під землею у царстві рахманів, або в царстві мертвих і її просять випустити погуляти. Тексти щедрівок вказують на те, що у Новорічну ніч Маланка (Макоша) заблукала і мабуть вирвалась з підземного царства:

Ой на Меланки із вечора

Василь оре плужком і має вигляд людини, але коли Маланка просить вивести її на стежку, то за послугу обіцяє винагороду привабливу для рослини – проривати, поливати ... Не виключено, що дія відбувається в іншому вимірі, тобто у підземному царстві, а  християнського Василя ми можемо асоціювати з язичницьким божеством покровителем рослинного світу, який мав людський вигляд, але після відходу в інший світ, міг з’являтися на землі лише у вигляді рослини – квітки василька. Досить часто в щедрівках Василя ще називають черчиком:

 Що означає слово “черчик”? У Івана Нечуй-Левицького можна прочитати: “ ... весна описується, як славна пані череватая, що зачерчилась на трьох синів: на пашничка, конюшка і земчика” [29, c.29]. Слово “зачерчилась” тут вжито в значенні завагітніла трьома синами. По аналогії можна припустити, що  черчик-Васильчик – є  уособленням чоловічої плідної сили, божеством, яке запліднює землю, чоловіком чи нареченим Богині плодючості Маланки (Макоші), з яким вона повинна вступити в шлюбні стосунки, щоб був урожай на наступний рік.

Василь знає шлях із потойбічного світу в світ яви, який можна  подолати в  Новорічну ніч, і виводить Маланку з царства мертвих. Щоб потрапити з нави у світ реальний, вони очевидно пересікають якийсь водний рубіж. В піснях про Маланку часто зустрічається ситуація, коли Маланка опиняється біля води і мочить свій одяг, зокрема фартух.  Щоб приховати від ворогів факт втечі, в щедрівках приховується справжня причина мокрого одягу Маланки і даються інші, часто абсурдні пояснення:

 У варіанті щедрівки, записаної К.В. Широцьким, фартух у Маланки золотий, що опосередковано говорить про її непросте, мабуть божественне, походження.[46, c.10] 

Втікачку переслідують потойбічні сили, щоб повернути її назад у підземелля. Щоб збити ворогів з пантелику, заплутати сліди,  народ вдається до переодягання і маскування. І замість однієї справжньої Богині по всіх селах ходять ватаги маланкарів. У кожній ватазі своя ряджена (підмінна) Маланка, а в її свиті Василь, дід, баба, коза і гурт охоронців –  стражники, драгуни, улани чи козаки з військовими атрибутами.

Наявністю справжньої і підмінної Маланки можна пояснити двояку її характеристику. В одних щедрівках Маланка змальовується як гарна господиня, що допомагає своєму чоловіку,  в інших же навпаки – вона невміла ледащиця. В одних ватагах це підмальований хлопець у дірявому жіночому одязі, в інших -  красуня  матір, що має кілька діток,  щаслива у шлюбі  до того ж з пишною  статурою. Парубок – уособлення Маланки підмінної, жінка-матір мабуть є образом справжньої Великої богині, богині плодючості. Про це йдеться і в новорічних щедрівках про Маланку, наведемо деякі приклади:

Можна припустити, що час перебування Василя в реальному світі у образі людини обмежений лише однією Новорічною ніччю. Переводячи Маланку  з потойбічного світу в реальний, він мабуть порушив якісь заборони за що  з променями ранкового сонця повинен стати квіткою Васильком.

Саме в Новорічну ніч, коли Богиня плодючості вирвалася з царства мертвих, а Бог рослинності ще не втратив людської подоби, вони можуть вступити в шлюб. Від їх священного шлюбу залежить добробут  на землі, родючість рослин і плодючість тварин. Цей шлюбний зв’язок  уособлюють і обрядові хліби Маланка та Василь, які у новорічну ніч лежать на святковому столі один на одному, захищені магічними атрибутами –  часником, конопляним сім’ям, металевою монетою. Селяни цієї ночі не сплять на печі і не топлять її, щоб Маланці було де переночувати зі своїм чоловіком.

Тема весілля дуже широко представлена в Новорічних обрядових діях, фольклорі та повір’ях. Юрби ряджених грають весілля Маланки підмінної, щоб обдурити духів з того світу.  Таке весілля справді перетворюється на фарс з веселими розвагами, ось як про це пише О.Курочкін: “Замість традиційної ікони останні, в  дусі карнавальної інверсії, “благословляли” затулою від печі, рублем і качалкою або чимось іншим, що потрапляло під руку. Далі дійство  немовби переносилося до церкви.

Наслідуючи справжню церемонію, наречені тримали в руках  “свічки” – качани кукурудзи, обвиті вінками з сухого барвінку чи аспарагусу,  на голові вінки з бур’яну або сухого бадилля...” [22, c. 158]  “Від інформаторів  - очевидців і виконавців обряду  (експедиційні матеріали з Прикарпаття)  - маємо відомості про те, що в ході імпровізованої вистави Маланка, або дублюючий її персонаж “баба” могли імітувати швидкоплинні пологи, в результаті яких на світ божий  з’являлася  лялька-немовля. З тих же джерел і з того ж регіону відомо, що й попередні фізіологічні стадії життєвого циклу людини  - статевий акт і вагітність  - були постійним об’єктом ігрового зображення маланкарів.” [22, с.151].

Отже весілля Маланки і Василя і є початком Нового року, що започатковує нове життя, пробудження природи.

Серед обрядових дій, що відбуваються в Новорічну ніч можна також назвати змагання ватаг ряджених маланкарів. Вони, як правило, відбувалися опівночі на роздоріжжях, або на мостах чи кладках через потік. Змагання були як індивідуальні, так і колективні. В індивідуальних поєдинках кожна ватага виставляла свого рядженого представника. Починали боротьбу зазвичай ряджені  ведмеді, іноді їх поєдинку вистачало, щоб визначити яка ватага перемогла, а іноді справа доходила до колективного змагання “стінка” на “стінку”, хто кого потіснить. Команда, що програла пропускала переможців  вперед.

Поєдинок на містку, на рубежі двох світів, відділених водою, та ще й опівночі міг знаменувати поєдинок з представниками з потойбічного світу, які гоняться за Маланкою, а обдаровування ряджених – відкупним пожертвуванням потойбічним силам за Маланку.

14 січня на Старий Новий рік, або Василя господарі  прокидаються рано, до схід сонця,  прибирають солому  з долівки, підмітають в хаті.  Від Святого вечора до Василя підлогу ніхто не підмітав, щоб не вимести і не винести щастя та долі з хати.

Старого Нового року з нетерпінням чекають хлопчики, адже цього дня їм випадає добра нагода заробити гостинці і гроші. З самого ранку, ще вдосвіта, набравши в кишені або рукавички зерна, вони вирушають до сусідів і родичів посівати. Найчастіше посівають пшеницею, можна посівати житом, ячменем, вівсом. Не  посівають  горохом, оскільки вірять, що він виник зі сліз Матері Божої, і обрядове посівання ним може спричинити  сльози в родині, та гречкою “бо заведуться блохи в хаті”, або “буде суперечка”.

Посіваючи хлопчики промовляють: “Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця, на щастя на здоров’я, на Новий рік, щоб ще краще вродило, як торік, конопельки  до стельки, льон по коліна, щоб Вас, господарю, голова не боліла!” “З Новим роком будьте здорові, щоб велися Вам бички і корови, щоб родили морква й буряки, гарбузи і огірки, картопля і капуста, щоб ваша дівка була тлуста!” Слово “тлуста”  означає  статна, дорідна.

Господарі пригощають посівальників пирогами, окрайцем “Василя”, горіхами, цукерками, платять дрібні гроші. Та найбільше міг заробити той хлопчик, який приходив посівати першим. Йому доручали обмолотити  святочного  снопа (дідуха), який стояв на покутті від Різдва, або розбити гарбуза дідуха, що лежав у кубельці під столом. Сніп обмолочували макогоном, зерно і солома з нього вважаються чудодійними. Зерна з дідуха зберігають до сівби і висівають разом з насінням на ниву, щоб був гарний урожай.   З гарбуза варили кашу, ним також пригощали домашніх тварин, зернятка з дідуха (гарбуза) збирали в миску, просушували і  висівали весною на грядках, щоб гарно родили  гарбузи і вся городина.

Солому від дідуха спалюють вранці на Новий рік у садку. Люди вірять  що  дим від дідуха  дуже корисний, він забезпечує гарний врожай на наступний рік, оберігає дерева від морозу, захищає від шкідників. За народними віруваннями цей дим  захищає не лише дерева, але й членів родини, тому всі від малого до великого стрибали через вогнище, щоб бути здоровими і не хворіти у наступному році, дітей переносили крізь дим на руках. 

За народними віруваннями духи поля і духи предків, які допомагають ростити урожай,  ховаються від женців в останньому снопові. Цей сніп урочисто несуть з поля під час обжинок, потім зберігають у коморі, або клуні до Святого Вечора, а на Святий Вечір його величають “дідухом”,  з почестями вносять до хати, ставлять на лаві на покуті, на тому місці, де садять найдорожчих гостей. Дідух перебуває в хаті від Святого вечора до Нового року, а на Новий рік його спалюють. В давнину у  слов’ян існував звичай трупоспалення. Мабуть з  димом духи предків відлітали у вирій, щоб весною знову повернутися на ниву.

В деяких селах Правобережжя залишилися звичаї влаштовувати  вогнища  спільні для всієї громади. “Закінчивши ритуальний обхід села, буковинські перебрані вже вранці йшли на роздоріжжя палити (смалити) “діда” або “дідуха”... Спочатку Маланка, а потім інші маски перестрибували через багаття. ... У селі Корчівці у вогонь неодмінно кидали солому, якою були набиті горби маскованих “дідів”. Хлопці з села Варенчанка перш ніж спалити “дідуха”, надавали йому антропоморфної форми. Тут же як розповідали донедавна було заведено кидати в новорічне багаття маски.” ( Курочкін С.204) Наведені факти підтверджують гіпотезу про те, що новорічні масковані персонажі уособлюють прихід предків з того світу, а спалювання масок можна асоціювати з погребальними  вогнями, при допомозі яких предки покидали світ реальний і переходили у світ мертвих.

Закінчувалось дійство очищенням водою в якому брали участь всі ряджені. Ватаги маланкарів йшли до річки де гуртом вмивалися, іноді обливалися водою, бризкались, а іноді навіть вдавалися до купання в ополонці. “Перебраний на Маланку ні в якому випадку не міг уникнути купання. Інакше за словами українців-старожилів села Білявинці у хлопця, що виконував цю роль міг вирости хвіст”. (Курочкін С. 199.)   

Крім вищеназваних новорічних обрядів в історичних джерелах  минулого століття на Україні зафіксована і обрядова оранка. Щедрувальники напередодні Нового року тягнули плуг і виконували символічну оранку снігу та землі. Іноді ряджені на Новий рік вносили до хати плуг або лише чепіги і імітували оранку після чого посівали.  Це підтверджує припущення, що Новий рік у давнину наші предки відмічали весною. Новорічні обрядові дії, пов’язані  з оранкою, посіванням, обмолочуванням снопа, виконували виключно чоловіки або хлопчики, оскільки ці заняття вважалися чоловічими. 

Символи свята: Маланка, Василь, Коза, дід, баба, журавель, цигани, кіт та інші ряджені, квітуча вишнева гілка, дідух, рукавичка з насінням жита й пшениці.

Звичаї: народний карнавал із виконанням щедрівок і розігруванням вистав, головними дійовими особами яких є  Маланка, Василь, Коза, дід, баба, кіт, лікар, журавель, цигани; дбайливий догляд за худобою; лякання дерев; вшановування домашнього вогнища – печі; обмолочування дідуха; розбивання дідуха (гарбуза); обрядове посівання; спалювання дідуха і обрядові дії пов’язані з ним. 

Обрядові страви: кутя, узвар, “Маланка”, “Василь”, різноманітні м’ясні страви.

Творун С.І. етнолог, кандидат історичних наук

Редагування:  http://buket.ck.ua