Основа троїцької обрядності - культ рослинності, що в цей час починає розквітати. В Україні ще у ХYIII столітті до церкви приносили різні трави: зорю, м’яту, канупер тощо. У середину цих трав ставили потрійну свічку, що називалася Тройцею, яка повинна горіти протягом усієї обідні. Потім ці трави використовували як оберіг від різних хвороб, а троїцьку свічку давали в руки вмираючому.
Зелені Свята перш за все - це свято перемагаючої весни на порозі літа, коли природа ніби святкує з людиною своє відродження.
Святкування починається з четверга. У цей день дівчата йдуть у поля, в левади або ліс і там завивають вінки “на всі святки”. Вінки в’ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин як засіб від русалок. Використовували гілля різних дерев: клена, ясена, липи, осоки, але ні в якому разі не верби. Особливо шанована в Україні була тополя. Існував звичай ставити головне дерево перед воротами та дверима, щоб захистити себе від відьом. Для цього по кутках хліву встромлювали іноді осику. За допомогою цього ж дерева вгадували, чи всі члени родини доживуть до наступного клечання: якщо внесене на ніч дерево вранці залишалося зеленим - усі будуть здорові, якщо листя почорніє - хтось тяжко захворіє, а може, навіть вмре.
Під час святкування дівчата влаштовували спільну їжу, причому обов’язково у ній була яєшня. Яйце, починаючи з Пасхи, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). З Трійцею закінчувалася головна весняна календарна обрядовість.
Колись поширеним був звичай, що називався “водити тополю”. Для цього дівчата вибирали з-поміж себе найвищу дівчину, яка мала зображувати “тополю”. Її рясно прикрашали намистом, стрічками, барвистими хустками і потім водили селом і полями, де в той час уже колосились жита. Якщо зустрічалися люди, “тополя” їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат. “Тополі” ж давали подарунки або гроші “на стрічки”. Водячи “тополю”, дівчата співали:
Стояла тополя край чистого поля; Стій, тополенько, не розвивайся Буйному вітрові не піддавайся…Такий звичай ще мав назву “водити куща”. Обряд прикрашання дерев - це теж відгомін язичницької старовини. Наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Священні дерева були у них на полях, на дорогах поміж селами. Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого, - ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків. Відбувається це тому, що на Зелені Свята починає цвісти жито, а за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів - час дуже відповідальний, від якого у значній мірі залежить врожай. Тому і поминали в цей час своїх предків-небіжчиків, приносили їм жертву, влаштовували тризну. За стародавнім віруванням - померлі предки - це постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїх нащадків. У Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців та усіх, хто загинув у невідомих країнах або зник безвісти.
Автор: Лідія Кушерець Джерело: "Київенерго сьогодні" №23 (13.06.01)