Не знайдеться дівчини, яка не мріє на своєму весіллі бути неперевершеною – виглядати так, щоб усі гості роти пороззявляли....Оксана зустрічалася з Тарасом два роки. Два місяці тому хлопець запропонував їй вийти за нього заміж. Весілля вирішили відгуляти у липні. Кілька тижнів тому Оксана і Тарас почали готуватися до свята: познайомили батьків, склали список гостей і зайнялися пошуком залу. “Об’їздили майже все місто, але нічого так і не знайшли, - розповідає Оксана. – Більшість кафе і ресторанів, які нам сподобалися і підійшли за ціною, уже замовлено. Вільні переважно такі, що вміщають до п’ятдесяти гостей. А ми хочемо запросити як мінімум сто. Не подобається й те, що в ресторанах нав’язують свою музику. Ми б хотіли запросити музикантів з гірського села - з бубнами, цимбалами, скрипкою. Мріємо відгуляти правдиве українське весілля, а не дискотеку під попсу”.
Інша проблема, з якою зіткнулася Оксана, це пошук весільної сукні. На перший погляд, вибір плаття аж ніяк не асоціюється з неприємними клопотами: покрутилася перед дзеркалом і заплатила гроші. “Моя знайома купувала весільну сукню у Чернівцях, - розповідає Оксана. – Плаття не “протрималося” навіть до першого столу: хтось наступив молодій на спідницю, і вона розірвалася. Кожні півгодини її доводилося ”підрізати”, бо торочилися нитки. Крім того, уже в церкві з корсета почали сипатися блискучі прикраси. Такий товар пропонують у салонах весільного одягу за вдвічі більшу ціну, ніж у Чернівцях, але не признаються, що він – одноразовий і базарний. Якісну сукню від неякісної відрізнити складно. Треба мати “набите” око”.
Оксана згадує, що продавці її запевняли: всі сукні, які вона міряла, ще не були у прокаті. “Я в цьому дуже сумніваюся, - говорить дівчина. – Підсовують “білі” плаття жовтого відтінку і намагаються здати їх у прокат за найвищу ціну”.
Пригадую, як я вибирала своє весільне плаття. Обійшла тринадцять салонів і таки знайшла у центрі міста те, що хотіла. Але без пригод не обійшлося. Ціна, про яку домовлялися заздалегідь, раптом підскочила. “Новенькі” кільця до спідниці мені підсунули з дірками. На ринку “Південний” за примірку просили десять гривень, у салонах біля Краківського базару пропонували міряти плаття біля вхідних дверей (взимку). А у салоні весільних суконь продавець не погоджувалася давати на примірку жакет, оскільки я ще не вибрала плаття… Складається враження, що ми живемо не в європейському місті, а в затурканому селі. Деякі працівники салонів весільного одягу не думають про свій імідж і репутацію. Для них головне – продати товар.
…Оксані і Тарасові, а також тим, хто “в останній момент” кинувся на пошуки залу для гостини, можу поспівчувати. Залом потрібно займатися за півроку до весілля. Зі свого гіркого досвіду раджу усі домовленості оформляти письмово. З вас можуть наперед здерти гроші за побитий посуд; завдаток може виявитися орендою за приміщення, і вам доведеться знову платити за ту кількість місць, на яку розраховували. А ще будьте готові до того, що о другій годині ночі на середину залу вийде кухарка і “урочисто” заявить: “Шановні гості, прошу закруглятися. Нам пора збирати тарілки, бо не встигнемо підготуватися до наступної забави”. Це при тому, що домовлялися про оренду залу до ранку.
Щодо музикантів, то перш ніж їх замовляти, варто послухати, що вони грають. Хлопці з “фанерою” люблять підносити сюрпризи: вашого дорогого кума можуть попросити роздягнутися, а шефа – кукурікати або гавкати. Узгодьте конкурси наперед. Не забудьте домовитися і про інші, на перший погляд, дрібнички: хто має привезти і забрати апаратуру, до котрої години мають тривати танці, скільки часу музиканти відпочиватимуть… Знайомий розповідав, що на весіллі музиканти (яким заплатили за послуги) відмовилися заграти його улюблену пісню – просили десять гривень.
З операторами і фотографами теж варто бути обережними. Любителі пропонують свої послуги дешевше. Але, трапляється, більше знімають ноги і тарілки гостей, ніж молоду пару. Не забудьте переглянути їхні роботи і домовитися, коли буде готова касета, диск або фотографії. Якщо цього не зробите, на фільм про найважливіший день у вашому житті будете чекати, в кращому випадку, кілька місяців. Старайтеся фотографа чи оператора підстрахувати. Не раз від друзів чула історії, що в найвідповідальніший момент ламалася камера, закінчувалася касета (або з’ясовувалося, що її забули), “сідав” фотоапарат.
http://www.wz.lviv.ua
