Упевнені, що ви задовго до Різдва подбали про святкові атрибути. Великий і сонячний, прикрашений стрічками, сухоцвіттям сніп жита чи пшениці – дідух – ще кількадесят років тому був не тільки окрасою кожної української оселі, але й заміняв нашим дідусям і бабусям новорічну ялинку. Він приносив у родину святковий настрій, затишок і символізував добрий урожаю, мир і злагоду, достаток у домі.Нині дідуха можна зробити навіть з невеликого оберемка колосків, васильків, безсмертників. Хоча перед Різдвом цей прадавній оберіг, що зігріватиме кожного у зимові дні та оберігатиме родину від зла, продаватимуть на базарах та у спеціальних крамничках сувенірів.
Перед Святою вечерею у святковому одязі господар ішов до стодоли або комори, поважно брав заздалегідь приготованого дідуха й урочисто заносив до хати.
Переступивши поріг, вітав усіх зі Святвечором, бажав усілякого добра й гараздів та щоб у прийдешньому році нікого не бракувало, тобто, щоб ніхто не помер.
Дідуха ставили на почесне місце в кутку, під ікони, біля святкового столу й приповідали: «Дідо йде до хати, а всяке зло – з хати». І відтоді святковий сніп упродовж тижня стояв у хаті, а в Центральній Україні – аж до 19 січня, тобто до Водохреща.
«Традиція ставити дідуха має давнє коріння, – продовжує пан Мирон. – Ще в дохристиянських віруваннях він був утіленням бога Коляди, а також символізував дух предків, які мали прийти до живих родичів. А давнє християнське трактування дідуха – символ святого Йосифа, опікуна Святої родини.
На Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім’ї – діда, а також усіх предків, які колись жили. Саме на Святий вечір згадували про всіх родичів аж до сьомого коліна. Тому впродовж різдвяного тижня господарі щовечора «запрошували до себе всіх, хто вже відійшов, і на ніч залишали для них на столах поминальні страви – кутю та узвар, або й узагалі до ранку не прибирали зі столу.
Вважалося, що душі померлих постійно контактують з родиною, допомагають у господарстві, оберігають домівку, стежать, аби був лад і спокій. За повір’ям, пращури провідують лише ті сім’ї, в яких шанують їхню пам’ять, тобто ставлять дідуха». Виносили ритуальний сніп аж напередодні Старого Нового року (13 січня. – Авт.). У цей час душі померлих начебто полишають оселю.
На Дніпропетровщині дідуха, що вже відслужив своє, спалювали на дорозі.
На Покутті нищили тільки частину снопа, а з колосків іншої частини, додаючи гілочки ялиці та василька, робили кропило для свяченої води. Ще трохи залишали на перевесла, якими перев’язували фруктові дерева, щоб наступного року добре плодоносили.
simya.com.ua
