Коровай — це священний хліб, що має дуже велике ритуальне значення і що, без жодного сумніву, фігурував колись як жертвенна річ.Зібрані, щоб місити коровай, молодиці, яким доручено цю працю, починають з того, що заквітчуються барвінком та миють руки. Потім вони, співаючи, просять старосту, щоб він благословив їх розпочати працю. Потім вони сиплють муку в ночви, поставлені серед хати, додають туди води, а часом і горілки, «щоб коровай був веселий», а після того перекладають тісто з ночов у діжу, де його й місять. В багатьох місцевостях старосту та підстаросту, а то ще й матір старшої дружки запрошують взяти участь в цьому на початку роботи, що її молодиці провадять далі вже самі.
Коли тісто вимішене, ставлять на діжу перевернуте віко, на нього кладуть навхрест дві маленькі в'язочки соломи, засипають їх мукою і на неї кладуть коржа, посипаючи його жменею вівса; цей корж і служить підставою для короваю. Крім цього коржа, що невідомо з якої причини завше припадає музикам, кладуть ще сім інших коржів з того самого тіста, що й коровай. Тоді батько молодої кладе зверху кілька дрібних монет, а мати покриває коржі хустиною чи рушником, натискаючи на них ліктем і роблячи таким чином в тісті ямки, куди садять різні фігурки з того самого тіста в формі сонця, місяця, голубів тощо. Боки оздоблюють подібними фігурками, зробленими також із тіста; вони можуть нагадувати птахів, різну скотину, роги, копита, хвости, тощо. Нарешті, верхня частина короваю обкладається стрічкою, зробленою також з тіста, щоб його «оперезати»; потім зверху в коровай встромляють шишку (також з тіста та помальовану червоним), що вінчає цілий коровай і надає йому остаточно його особливий характер. Круг пояса та на вершку шишки ставлять п'ять свічок і засвічують їх. Тоді хор просить Бога, щоб священний коровай вдався.
Коли коровай уже готовий, щоб його садовити в піч, коровайниці просять старосту, щоб він благословив їх на це, проказуючи це прохання тричі: Діставши благословення, вони закликають парубка (іноді звичай вимагає, щоб це був жонатий чоловік) і, називаючи його «кучерявим», просять його вимести піч. Парубок виконує це ритуальним способом, вдаряючи тричі віником у піч. Після цього садять коровай у піч, старанно вибравши для нього місце, що приносить щастя.
Посадивши коровай у піч, оточують його, відповідно до слів пісні, «як зорі оточують сонце», малими хлібцями різноманітної форми; між ними завше є шишки, і ці шишки завше помальовані червоним. Крім шишок, роблять також дивень— круглий хлібець на кшталт персня. Слово дивень походить од слова дивитись, і звуть цей хлібець так тому, що молода має дивитись крізь нього; через те хлібець цієї форми печеться тільки в хаті молодої, а в хаті молодого печуть борону і часто додають також бичка з тіста. Печуть ще й лежень — довгий хліб, що його дарують молодим на другий день після весілля, перед тим, як вони встануть з постелі. Пісня оповідає, що в цю хвилину з'являється янгол, що зазирає у піч, шукаючи там щасливе місце, щоб його зайняти. Хор дівчат, звертаючись до короваю, просить його виростати в печі, як росте риба в Дунаю.
Як тільки коровай посадять у піч пектись, всі парубки, присутні в хаті, кидаються на коровайниць, щоб вирвати в них лопату, що на ній вони садили в піч коровай; вихопивши в них цей трофей, вони скачуть і танцюють по хаті, приспівуючи. Але коли коровайницям пощастить затримати в себе лопату, то тоді вони мають перемогу, танцюють та співають.
Під час того як коровай печеться у печі всі хто брав участь в його приготуванні співають та танцюють. Пісні, що мають архаїчний характер, відзначаються особливою веселістю. «Дайте мені чарку вина,— співають коровайниці,— я її вип'ю, дайте мені другу — вип'ю й її, дайте мені третю, спробую й третю; дайте мені всі двадцять чотири, і тільки тоді я відчую, що всі мої сили вернулись до мене».
Коли коровай спікся і час його виймати з печі, співають:
Де тії ковалі живуть,
Що золоті сокири кують;
Ковалю-коваленьку,
Скуй мені сокироньку;
Будемо піч рубати,
Коровай добувати.—
Бо він у печі так виріс,
що його вже годі так витягти.
Коли коровай вийнято з печі, у нього питають:
Де ж ти був,
Що ти чував,
Святий короваю?
— Бував же я,
— Чував же я
— Місяця з зорею —
— Цебто молодого та його суджену
Ще раз вихваляють коровай, як даний Господом Богом; про нього кажуть:
Ясний, красний,
Як місяченько,
Як яснеє сонечко.
Потім кладуть коровай на віко діжі, застелене навхрест двома вишиваними рушниками, ставлять віко на голову молодиці, і вона несе його до комори.
http://com.te.ua
