Що роблять люди, коли їм на голову падає шафа?Вам набридли щоденні батьківські нотації, що пора, мовляв, одуматися і нарешті подарувати їм онуків? Вам уже незручно виганяти друзів з їхньої квартири, щоб провести разом півтори-дві години? Вам уже хочеться прокидатися в обіймах одне одного, носити каву в ліжко і готувати омлет на двох? А при вигляді коляски з немовлям у вас прокидаються скажені інстинкти, які ще не батьківські, але вже не братні? Вітаємо! Ви заразилися вірусом одруження! І нехай весь світ кричить, що цією хворобою хворіють тільки після того, як на голову впаде шафа, повернення назад уже нема! А тому вважаємо своїм обов'язком підготувати вас до того, що чекає попереду. Одразу скажемо – шлях цей устелений справжнісінькими трояндами.
З тисячею колючок на кожному кроці. Але ж коли знаєш, де впадеш, то й соломки підстелиш! А тому ми вирішили вказати вам на найслизькіші місця, які (аби ваше щастя тривало вічно, а не до дня весілля) обов'язково треба встеляти перинами, змащувати терпінням, витримкою і коханням.
Чому курка ніколи не втікає від півня
Починається все дуже романтично і красиво. Якщо ваш коханий кілька тижнів ходить сам не свій, його словниковий запас чомусь зменшується наполовину, а звідкись взялася незрозуміла сором'язливість, готуйтеся – він або запропонує вам руку і серце, або втече світ за очі. Швидше за все, перше. Цей варіант ми й розглянемо.
Він:
У ресторані чи нашій улюбленій кав'ярні? А може, підійде батьківська квартира? Вони саме в гості планували поїхати... Ні. Ще образиться. Скаже, грошей пошкодував... А якщо зі свічками? До речі, перстеник обов'язково купувати? Чи весільної обручки буде достатньо? О, Боже! А як я в ресторані на коліно ставатиму?! Ресторан відпадає. Треба так, щоб люди не бачили. А може, десь на природі? У горах чи що?.. Але тоді відпадає костюм. І їй треба сказати, щоб каблуки не взувала. Точно! Візьмемо шампанське... А що ще? Ні свічок, ні офіціанта з метеликом... Тоді треба перстень. Значить, виліземо ми на Парашку. Ні, вона мене точно вб'є, якщо я її кілька годин на Парашку тягнути буду... Треба якусь маленьку гірку. Ну, виліземо ми на неї... Але треба, щоб це був саме захід сонця – так красивіше, стану на коліно, відкрию коробочку
з каблучкою і скажу...
А що казати? Чи вийдеш
ти за мене заміж? Якось банально... Треба ще, мабуть, про те, як я її люблю,
як не можу без неї жити...
Як це все складно!
Вона:
Він ще довго буде тягнути? Невже так важко витиснути з себе тих кілька слів? Мама сьогодні знову питала, коли я вже заміж збираюся... Ніби це від мене залежить! І взагалі! Позавчора він уже проґавив день нашого знайомства – а нагода ж була чудова! У нього є ще один шанс – завтра день нашого першого побачення! Цікаво, погоджуватися відразу чи сказати, що подумаю? Відразу якось не пасує – ще подумає, ніби я тільки те й робила, що все життя на його пропозицію чекала... А з іншого боку, якщо я попрошу час на роздуми, а він передумає і більше не спитає?!
Він:
Чому вона так довго думає?! Не хоче, чи що? Невже я щось не те сказав чи зробив?.. Коліно болить, зараза...
Вона:
!!!!!!!!!! Нарешті!!!!! Здійснилося!!!!! Дочекалася!!!!! Мите, зупинись, ти прекрасна!!!!! Ще секундочку витримую паузу і погоджуюся. Чи хвилиночку? За те, що годину тягав мене по горах... Хі-хі... я зараз як та курка в анекдоті, яка, втікаючи від півня, думає, чи не занадто швидко біжить...
Ну, що ж, вітаємо! Перший крок на шляху до двох зубних щіток в одній склянці ви зробили. І хоча це далося непросто, не поспішайте полегшено зітхати – пропозиція руки і серця насправді є найменшим клопотом у передвесільній метушні. Відверто кажучи, за найближчі півроку ви кілька разів пошкодуєте, що ці слова зірвалися з ваших уст. Про батьків ми взагалі мовчимо. Якось так ведеться, що чим ближче до весілля, тим більша амнезія в старих, і під кінець ви не почуєте жодного слова вдячності за те, що збувається їхня найзаповітніша мрія останньої десятирічки.
«Я вашу дочку той...»
Отак плавно ми підійшли до другого етапу нашої підготовки – знайомства з батьками. Цей ритуал, зазвичай, виглядає стандартно: першим під «кулі» потрапляє наречений, який вдягає костюм, бере в одну руку букет для тещі, в другу – щось градусне для тестя й рішуче дзвонить у двері нареченої.
Він:
Гм-гм... Доброго дня, мамо/тату... Не так. Доброго дня, Ольго Іванівно... Іванівно чи Миколаївно? Буде просто «доброго дня». Фу... Це ти. Привіт! Вони де? Ой, доброго дня, Ольго Мик... Іванівно!
Вона:
Просила ж йолопа записати на карточці – не Іванівна, а Петрівна! І тисячу разів казала, що мама любить хризантеми і ненавидить орхідеї! Що він там для тата взяв? Коньяк? Це ще більш-менш... Тато, правда, коньяку не п'є, але його завжди можна поставити в бар для несподіваних гостей. По-моєму, перше враження непогане. Мама навіть не помітила, що це орхідеї... Усміхається вся...
Вона:
Нібито все нормально пройшло. Тато трішки нервував, але намагався не подавати виду. Хіба разочок закашлявся, коли мій найдорожчий пробував пояснити, чого це він раптом зі мною женитися надумав. До речі, пояснити міг і романтичніше, бо оце його «Я вашу дочку той... ну... знаєте... люблю» якось зовсім непереконливо виглядало. Треба буде з ним поговорити на цю тему. Мама узагалі щаслива – аж просльозилася, бідолашна, з тої радості... Добре, що не кинулася цілувати зятька. А те, що рагу випадково перекинулося на татові коліна, вино пролилося на стіл (і чого це в нього так руки трусилися?), забули дати десерт, а у вазу з орхідеями налити води, – просто дрібничка!
От і подолана друга перепона на шляху до Гіменеєвих пут. І хоча наречений після того знайомства ніяких інших емоцій, крім жалю, не викликає, знову мусимо зазначити, що й це – один із найлегших ваших кроків. Бо так уже ведеться ще з давніх дофеміністичних часів, що батьки нареченої з величезною радістю збувають доцю з рук. Це потім вони можуть розгледіти усі вади і вади вже рідного зятя й розказувати всім, як дочка мордується в тому шлюбі. А поки зять ще «майбутній», ідеальнішої дитини світ не бачив, жодну іншу дівчину так не любили, і жодна інша сім'я не буде такою гармонійною, як їхня. Значно складніша ситуація у знайомстві між ЙОГО батьками і НЕЮ.
Театр, котлети і жабки
Про стосунки свекрухи і невістки стільки казано-переказано, що вкотре обсмоктувати їх зовсім не хочеться. Але мусимо! Бо взаємини між двома головними жінками у житті нашого нареченого зароджуються в момент їхнього знайомства. Саме в цю мить мама розуміє, що її син – найкращий, і ця дівчинка, може, й непогана, але трішки не дотягує до рівня синочка. Хоча... шанс їй можна дати. І, звісно, аж ніяк не можна подавати вигляду, буцім щось не так! Наречена ж, наслухавшись страшних історій про шаблезубих свекрух, зі шкури пнеться, щоб сподобатись майбутній мамі. Звісно, моментами переграє – так завжди буває, коли намагаєшся створити аж надто хороше перше враження. У результаті син із татом мають можливість бути глядачами театру двох акторок, коли жінки намагаються одна поперед одної показати, хто із них кращий і хто більше любить оцього чудового юнака.
Дівчина більше любить, бо готова провести з ним решту життя, народити йому діточок, прати усе, що переться (а ви чим користуєтесь для відбілювання, мамо?); готувати сніданок, обід, вечерю, другий сніданок, підвечірок, і все – обов'язково з десертом (щоб котлети були пишнішими, я додаю до них варену картоплину. А що ви додали до того чудового м'яса? Такий незвичний смак!); бути разом у радості й горі, здувати пилинки і всіляко берегти й леліяти.
Мама любить більше вже тому, що довше його знає.
І ніяка (!), ніякісінька (!) молода дама не відбере у неї цього привілею! (Ох, пам'ятаю, коли я була тобою вагітна, то точно знала, що в мене буде син! А пам'ятаєш, синочку, як ти в дитинстві любив жабок збирати? А як животик болів від гарячих котлет? І тому ти тепер зовсім не їси котлет?).
І тут настає дуже важливий момент, коли наш головний герой має показати себе у всій красі. Звісно, він може цілий вечір купатися в променях слави, чи не вперше чуючи стільки хорошого про свою зовсім не ідеальну (будьмо відвертими!) персону, і нічого не зробити, сподіваючись, що так тепер буде завжди. А може трохи потішитися, а потім рішуче втрутитися, не дозволяючи жінкам аж надто себе принижувати. У першому випадку стосунки між свекрухою і невісткою будуть напруженими, у другому, відповідно, у них з'являється шанс!
Але в будь-якому разі знайомство відбулося, і в той момент іще зовсім невідомо, якими будуть стосунки через пару-другу місяців, не кажучи вже про кілька років. Як правило, після знайомства, коли жінки змагатимуться у швидкості прибирання брудного посуду і його миття (якщо у швидкості не вдається перемогти, то обов'язково треба почати розмову про те, як темпи шкодять якості), а чоловіки заведуть розмову про доросле життя, усі одне про одного якнайкращої думки і вже чуються однією сім'єю.
І на тій оптимістичній ноті шостий місяць до весілля закінчується. Це вже потім будуть знайомства батьків між собою, суперечки про те, кого кликати на весілля, а кого ні, на чому економити, чиї традиції традиційніші й чия родина до сьомого коліна порядніша. Все це буде пізніше. Тому й ми не гнатимемося поперед батька в пекло, а розповімо про всі ці добрі й душевні переживання у наступному числі журналу.
Автор: Ірина ГАМРИЩАК
Джерело: ж урнал «Майже одружені»
http://www.para.te.ua
