В єврейській міфології є дві можливі точки зору на походження жінки. Перша – відома широкому загалові історія про першочоловіка Адама, з ребра якого Бог створив жінку – Єву. Ця версія, як не крути, віддає певну першість чоловікові, адже Адам був першою людиною, а Єва, до того ж, була створена з його плоті. До того ж, згідно з цією історією, власне Єва першою порушила заповідь Господа і скуштувала плід пізнання добра і зла. Саме її непослух і призвів до вигнання перших людей з Едемського Саду.Ці дві історії дають жінці принципово різні ролі. З одного боку – асболютно самостійна і рівна чоловікові Ліліт, з другого – Єва, що «чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка». Два цілковито різні архетипи, два цілковито різних сенси буття.
Так вже повелося, що чоловіки стали вважати усіх жінок нащадками Єви. Ми можемо лише здогадуватись про те, наскільки сильний вплив це мало на відношення до жінки впродовж історії. Проте ми не можемо не зауважити того, що часто-густо жінці відводилася другорядна роль – вона вважалася мало не таким собі «додатком» до чоловіка. Відомо навіть про дискусію в християнській церкві на рахунок того, чи є взагалі у жінки душа; і хоча історії про неї можуть бути перебільшені, все ж є підстави вважати, що вона справді мала місце. Зрештою, це й не дивно – якщо Адам був створений з плоті, а потім Бог вдихнув в нього дух життя (душу), то про наділення душею Єву в Книзі Буття нічого не сказано. Ліліт же, як створена одночасно з Адамом і таким же чином, як він, однозначно душу мала.
Заперечити значення прийняття Єви як першої жінки не зможе навіть найзатятіший атеїст – хоча б з огляду на те, що християнська культура, яка сама по собі вийшла з іудаїзму, багато в чому стала основою для сьогоднішньої сучасної цивілізації в цілому.
Здавалося б, той факт, що церква поступово здавала свої позиції і відігравала все меншу роль в формуванні світогляду людей (принаймні, напряму), давала всі шанси на перегляд позиціонування жінки по відношенню до чоловіка. Розвиток Просвіти, все більший і більший доступ до знань, поширення лібералістичних ідей мали поступово розбити моральні окови, в яких до того часу знаходилася прекрасна стать. Та не зовсім так сталося, як могло б гадатися: прийшла нова релігія, ім’я якій – психологія. А православною (в прямому значенні цього слова) конфесією в «науці про душу» став психоаналіз імені Зігмунда Фрейда.
Відкинувши християнську мораль і тим самим претендуючи на статус об’єктивного і незаангажованого вченого, Фрейд тим не менше продовжив славну традицію домінування чоловічого начала над жіночим. Увесь психоаналіз був побудований на вивченні сексуальних переживань, причому – здебільшого несвідомих. «Комплекс кастрації», який виснував з своїх досліджень основоположник психоаналізу – яскравий приклад вищевказаної домінації. Більше того, «прикол» психоаналітичного підходу полягає в тому, що жінка, яка заперечить бажання мати чоловічий статевий орган, отримає відповідь на зразок: «Звичайно, ви цього не усвідомлюєте – це ж несвідоме бажання». Знову ж-таки, як і в випадку з Євиною душею, підкопатися під таке твердження неможливо.
Ідеї Фрейда мало того, що отримали визнання, так ще й були розвинуті його послідовниками. Прямим продовженням ідеї домінантного становища чоловічого начала є Юнгівський «Комплекс Електри». Хоча сама назва не набула поширення, та сама ідея серед психоаналітиків цвіте і пахне до сьогодні. Отже, основні стовпи сучасної «науки про душу» також визнають, що жіноча душа підкоряється домінації чоловіка. Таким чином, психоаналіз наділив жінку душею, проте одразу ж вказав їй на її місце.
Зрештою, усе б нічого з тим психоаналізом, якби він сприймався лише як теорія, якою він насправді і є. Проте за голосної і мовчазної згоди сталося так, що фрейдистські теорії стали для маси людей якщо не істиною, то хоча б цілком науковим поясненням того, як влаштована людська – і, зокрема, жіноча – психіка. Вийшовши з пастки церковної доктрини, жінка одразу ж потрапила у пастку психоаналітичну.
З розвитком психології поступово й психоаналіз втратив свої домінуючі позиції – з’явилося багато інших точок зору, багато інших теорій і пояснень. Жінка стала набагато більше потребувати рівності з чоловіком, набагато активніше за неї боротися. Часто для цього потрібно було відкидати: раніше – церковну доктрину, потім – фрейдизм, ще пізніше справа дійшла й до простих зовнішніх проявів жіночності. Згадаймо, наприклад, американських bra-burners («підпалювачок бюстгалтерів») – активісток руху за права жінок, котрі в 1970-х роках підпалювали бюстгалтери, вважаючи, що жінки носять їх лише для того, щоб подобатися чоловікам.
Можна уявити собі, як такий підхід відмови від того, щоб бути сексуальним об’єктом для чоловіків, міг би розвиватися далі. Відмова від підкреслено жіночого одягу на користь унісекс-стилю згодом могла б перерости в відмову від всього, що вказує жінці на її стать – лише для того, щоб не почувати себе об’єктом сексуальних бажань чоловіків і не «віддаватися» їм. Жінка поступово могла б прийти й до того, щоб скинути з себе все жіноче – спочатку одяг, потім плоть, а потім і кістки, які пішли від ребра Адамового. Допоки не залишиться сама лише жіноча душа, про наявність якої колись велося стільки дискусій. Вона залишиться мовчазним доказом свого ж існування.
Не знаю, що було б, якби свого часу іудейська історія про створення Адама і Ліліт стала «мейнстрімовою». Чи якби апокрифічні євангелія, в яких згадується особливе відношення Ісуса Христа до Марії Магдалини, стали канонічними. Якби Зігмунд Фрейд, Карл-Густав Юнг чи Фрідріх Ніцше були жінками. Проте маю таку думку, що тоді жінці не довелося б так довго і важко йти до визнання своєї рівності. Рівності, яка, якщо все ж-таки повірити в історію про Ліліт, була з самої першої хвилини існування людей на цій Землі.
http://www.4post.com.ua
