Новий рік — це завжди важлива мітка в нашому внутрішньому просторі. З ним, як правило, пов’язані світлі спогади та відчуття. Й іноді на психотерапевтичних прийомах ці спогади бувають якірцями позитиву, який ми витягуємо з підсвідомості для того, щоб повернути собі себе. Такого яскравого, відкритого, як у дитинстві.— Я знаю, що Діда Мороза немає. Батьки самі мені купують подарунки.
— А тобі хочеться, щоб Дід Мороз існував?
— Звісно!
— Ну то вір у нього.
— То виходить, Дід Мороз справді передає батькам для мене подарунки?
— Іванку, з тобою відбуватиметься те, у що ти віриш.
Іринка, 6 років:
— У Діда Мороза вірять лише малюки.
— Знаєш, Іринко, мені вже 30 років, а я вірю.
— Правда? Ну тоді я трохи вірю, а трохи не вірю.
Богдан, 10 років:
— Діда Мороза немає — я сам знаю, і мені друг сказав. Тільки ви мамі й татові не кажіть, вони засмутяться... Але я написав лист Діду Морозу, і він мені надішле комп’ютер.
Єва, 5 років:
— Дід Мороз, якщо його немає, де живе?
Андрійко, 10 років:
— Дід Мороз хто за національністю?
Марійка, 7 років:
— Дід Мороз приходить тільки до дітей чи до дорослих також?
— Чому ж тоді ми з мамою підемо купувати татові подарунок на Новий рік?
Федя, 5 років:
— А Новий рік — це день народження року?
Оленка, 5 років:
— Хто дарує подарунки Діду Морозу? Снігуронька?
Валера, 6 років:
— А Дід Мороз — це Бог?
Русланчик, 7 років:
— Що ти хотів би попросити у Дідуся Мороза в новорічну ніч? Тільки не для себе, а для когось іще.
— Щоб не було уроків і щоб в усіх було щастя!
Торік в Інтернеті з’явилися «Листи дітей до Бога». Коли я розмовляла з дітьми про Дідуся Мороза, відчуття було дуже схожим на те, яке пережила, читаючи ці листи. Які вони чудесні, наші діти! І так хочеться, щоб ми не «засмічували» їх своїми дорослими концепціями та системами.
Я записала те, що говорили діти про Новий рік, і давала читати клієнтам, які приходять до мене на прийоми. Дорослі читали: хтось усміхався, хтось відмахувався, хтось навіть заплакав. У всіх була яскрава реакція. Їхня «внутрішня дитина» оживала і проривався крізь шари спогадів та років. А в той момент, коли ми повертаємося в щирість і відкритість дитинства, ми стаємо по-справжньому зрілими.
Новий рік — це завжди важлива мітка в нашому внутрішньому просторі. З ним, як правило, пов’язані світлі спогади та відчуття. Й іноді на психотерапевтичних прийомах ці спогади бувають якірцями позитиву, який ми витягуємо з підсвідомості для того, щоб повернути собі себе. Такого яскравого, відкритого, як у дитинстві.
Що ж робити, щоб не зруйнувати цю казкову реальність? Напевно, самому бути щирим. І постаратися, хоч би як було тяжко, попри безгрошів’я — готуватися до свята, до казки разом із малюком, але все ж таки не для нього, а передусім — для себе. Ялинка, передсвяткова подарункова метушня... Найлегший спосіб не прогадати з подарунком для дитини — попросити малюка (чи вже не малюка) намалювати або написати лист або листівку Дідусю Морозу. І, залишаючи за собою можливість «кроку назад» при нездійсненності замовлення, попередити дитину, що «Дід Мороз, на жаль, шукав-шукав і поки що не зміг знайти подарунок, може, ти вибереш щось іще? А то Дід Мороз і сам дуже засмутився». Це допоможе уникнути розмов про те, що «такі подарунки нам не по кишені», чи просто відмови і, як наслідок, — розчарування власного й можливої роботи для психолога в майбутньому.
Бажано, щоб Дід Мороз і Снігуронька не були методом виховного впливу, нашої батьківської маніпуляції. Їхня поява не повинна бути пов’язана зі словосполученням «якщо ти». Торік я пригрозила синові-вередуну: «Дід Мороз зазирне у вікно, побачить, як ти поводишся, і пройде повз наш дім...» Коли перед Новим роком подруга запитала — чи знає Мишко, що йому принесе Дід Мороз, він дуже серйозно по-дорослому відповів: «А до мене Дід Мороз не прийде. Я погано поводився». Мені стало соромно. Добре було б запитати себе: то що ж нами рухає, коли ми готуємо новорічне свято, що нами рухає, коли підбираємо дитині подарунки, що нами рухає, коли ми просто спілкуємося з нею й одне з одним — страх чи любов? Я запитаю про це батьків дітей, які приходять до мене на прийом. Адже дуже часто ми купуємо дорогі величезні подарунки нашим дітям, щоб заглушити наше власне відчуття провини, щоб відкупитися, щоб довести собі — «можу!». І ми тоді чекаємо «реакції» та подяк. А діти не терплять брехні. І недомовленостей. І всі наші розповіді про Дідуся Мороза, до речі, мають бути максимально наближені до правди. Коли на вулиці з’являються натовпи Дідусів Морозів і Снігуроньок, діти можуть дивуватися. І треба бути готовим до їхніх запитань. Ось такий варіант відповіді запропонувала одна знайома дівчинка: «Є один головний Дід Мороз, який прилітає в Новий рік, а це актори, яких він попросив його заміняти. Адже йому потрібно скрізь устигнути!» А якщо дитина вже у тому віці, коли «не вірять», не переконуйте її, а просто як варіант можете сказати: «Ми так тебе любимо, і кожні батько й мати хочуть бути для дитини чарівником. Адже, правда, не має значення, хто насправді приносив подарунок, а важливо, що це робилося з любов’ю». Я одного разу розмовляла з підлітком, який багато років не міг вибачити батькам, що його «кинули» з Дідом Морозом, а він «як дурень вірив». До речі, те ж саме відчуття виникає у дітей, котрі раптово дізнаються, що їх приніс батькам зовсім не лелека.
До п’яти-шести років дитина навряд чи сумніватиметься в існуванні Діда Мороза. А семирічним логікам можна сказати: «Усім хочеться вірити в казку. І ти можеш вірити або не вірити, але давай у новорічну ніч уявимо, що Дід Мороз є. Адже все, у що ми повіримо, може бути правдою». І це справді так!
Одного разу в Києві, перед самісіньким настанням зими, у затишному куточку «оболонських Липок», перед одним із київських театрів — «Театріоном» — зібралася малеча з батьками. Прийшли з відрами, грабельками й лопатками садити новорічну ялинку. Під «В лесу родилась елочка» і «Что растет на елке? Шишки и иголки», під розчуленими поглядами дорослих малюки захоплено длубалися в землі, бруднили долоньки й колінця, їхні личка світилися радістю. Тепер у кожного з них є своя власна ялинка, яку вони малюють, до якої приходять, приносять листи для Дідуся Мороза, стежать за тим, як вона росте. І напевно прикрашатимуть на Новий рік. І пам’ятатимуть про це ще багато-багато років по тому. Може, це те саме дерево, яке повинен кожен посадити в житті? А у вас є своя ялинка?
Нам так потрібні свята, ритуали. І коли ми, дорослі, самі зазираємо під подушку в пошуках сюрпризу, відкриваються шлюзи нашої підсвідомості. Адже ми знаємо, що подарунок туди покладено людською рукою, але так хочемо обманюватися! І нехай веде цією рукою, котра кладе подарунок, найчарівніша сила — любов. Любові вам!
http://www.malecha.org.ua
