Ігри з м’ячем, який треба вести та бити ногами, були досить поширені в різних країнах. То чому ж тоді батьківщиною футболу вважається Англія?В Англії 1855 року було проведено й перший чемпіонат з футболу. Щоправда, у ньому брали участь лише кілька команд, і всі вони були з Кембриджського університету.
А 26 жовтня 1865 року в лондонському пабі “Фрімен Таун” зібралися за кухлями пива керівники англійських команд, щоб організувати єдину футбольну асоціацію. Вона почала свою діяльність із того, що зайнялася реформою футбольних правил. Щоправда, процес цей затягнувся, і нововведення з’являлися поступово.
У 1875 році на полі з’явилися судді. Спочатку їх було двоє, а третій, головний, ставав на узвишшя і стежив за грою здаля. Цікаво, що в цю мить головний суддя зупиняв матч... дзвіночком. Спеціальний суддівський свисток було запроваджено пізніше.
Футбол за англійськими правилами хутко поширився по всьому світу. Неабияку роль відіграли в цьому англійські моряки, які влаштовували “показові матчі” на стоянках у далеких портах. Дуже скоро футбольні команди з’явилися не тільки в Європі, а й у Південній Америці, причому в Бразилії, як відомо, футбол став ледве чи не популярніший, ніж у самій Англії.
В міру розвитку футболу зростав і глядацький інтерес до цієї гри. У 1950-му у Ріо-де-Жанейро до чемпіонату світу був побудований найбільший футбольний стадіон світу “Маракана”, що вміщає близько 200 тисяч глядачів. Саме на ньому Пеле у 1969-му забив свій тисячний гол! Серед найзнаменітіших стадіонів назвемо також “Уемблі” у Лондоні (100 тис. місць), “Сантьяго Бернабеу” у Мадриді (90 тис.), “Ноу Кампо” у Барселоні (84 тис.), “Сан-Сиро” у Мілані (79 тис.), “Ацтека” у Мехіко (110 тис.), “Лужники” у Москві (100 тис.), “Сентенаріо” у Монтевідео (75 тис.), “Парк де Пренс” у Парижі (70 тисяч)
http://www.gazeta.rv.ua
