Хата, стіл, лава. Діти допомагають мамі. Мама пече балабушки.Ану, Катрусю, подай мені лист. Будемо викладувати на нього балабушки. Бери, помагай. Бо Св. Миколай усе бачить і чує. Як побачить, що не допомагаєш, то не буде вам дарунків.
Хлопчик:
Мамо, мамо, хто він є, Св. Миколай?
Мама:
Ой, діточки, то довга історія, а я не маю часу розповідати. Підіть просіть розказати тата. Він краще знає.
Дівчинка:
Повідайте нам, тату.
Хлопчик: Повідайте!
Тато: Жінко, а ти кликала на вечір кумів та сусідів?
Мама: Та а як же! Прийдуть. Казали, що прийдуть. А ти розкажи дітям, що просять.
Діти: Повідайте нам, тату!
Тато: Слухайте, бешкетники. Ось, сідайте поруч....
То було, діточки, дуже давно. Десь 500 років тому. Жив у однім краю, служив Господу Богу і людям єпіскоп Миколай.
Це була добра і порядна людина. Він помагав усім людям, які вірували в Ісуса Христа. А найперше він помагав тим людям, яких спіткало горе. І любив він свої дари давати так, щоб його при цому не бачили. Приміром, в одної жінки вмер чоловік. І було тій вдові дуже тяжко жити. Бо сама вона тепер утримувала малих дітей та хворих старих батьків. Одного разу прокидається вона, застилає ліжко, а під подушкою знаходить вузлик, набитий грішми. Здивувалась вона дуже. Помолилася Господу Богу, подякувала щиро за те добро, а сама одразу мала на думці, що то робота Св. Миколая. І відтоді тій вдовиці велося дуже добре, бо Св. Миколай допоміг їй від щирого серця. Тож вона і дітей поставила на ноги, і її рідні одужали. І було ще багато подібних випадків. Ото ж пішло з того часу і по сьогодні, що ми святкуємо свято Св. Миколая.
Отож нині, може дасть Бог, і до нас прийде Св. Миколай.
Мама:
Прийде, чому ж не прийде, наші дітки чемні, слухняні, помічники по господарству.
Заходить дядько.
Дядько: Слава Ісусу Христу!
Мама: Слава навіки!
Тато : О, вже дядько прийшли, а ти, жінко, все ще пораєшься коло печі.
Дядько : Така завірюха надворі, то я й думаю собі, піду раніше, поки не смеркло.
Тато і мама: Сідайте, грійтеся!
Дядько ( до дітей):
А ви тут як? Як наука в школі? А ти хлопче, що далі збитки робиш?
Іду я ось щойно вашім подвір”ям. Дивлюся, а за сараєм щось чорне. Страшне стоїть і ричить. Аж я злакався, та подумав, що не годиться втікати, не взнавши, що ж воно і до чого. Ще просунувся трохи вперед, а воно як би десь пропало, а голос чути:
В хаті цій живе хлопчисько,
Називається Петро,
До науки він не дуже,
А до шкоди о-го-го!
- За кого б отой голос таке казав, чи не знаєшь?
Хлопчик схилив голову, йому соромно...
Мама:
Кажи де напакостив. Чому мовчиш? Чи не ти ото, часом, у тітки Мотрі вікно розбив? Зізнавайся!
Хлопчик : Я,....тільки ж я не хотів. То ж я в кицьку сніжку пустив, а вона... (плаче)
Заходять сусіди, куми. Вітаються та сідають.
Кум: А що це воно за веремія в хаті?
Ти що плачешь, Петрику? Певно, щось накоїв?
Кума:
Та він же такий гарний хлопець, чи не міг він щось страшне скоїти? А вже, коли щось і вийшло, то не зі зла, не з охоти, правда?
Хлопчик: Так!
Кума: Бачите, і він більше не буде. Не будешь?
Хлопчик: Ні, не буду!
Тато: Сідайте, прошу в нашій хаті. Будемо скоро св. Миколая стрічати.
Кум: То не завадило б і заколядувати. Бо щось дуже тихо в хаті. І Різдво Христове вже скоро, а ми не колядували.
Колядують. Стукіт у двері.
Мама: Мабуть, Миколай. Піду, двері відкрию.
Чути : „А хто, хто Миколая любить?”
Св. Миколай:
Слава Ісусу Христу!
Усі: Навіки слава!
Св. Миколай: Ішов я луками і лісами, снігами й наметами і до вашої оселі прийшов. Казали мені добрі люди, що в цій хаті діти гарні і слухняні, добрі. Я хотів їх бачити. А ну, дітки, покажіть, що вмієте, що знаєте. А хто з вас молитву знає?
Дівчинка:
Отче наш, що єси на небесах!
Нехай святиться ім”я твоє,
Як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний
Дай нам сьогодні
І прости нам провини наші,
Як ми прощаємо
Винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
Але визволи нас від лукавого!
Бо твоє є царство, і сила, і слава навіки.
Амінь.
Хлопчик:
Боже Великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Полі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас усіх просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас, Боже, зрости.
Св. Миколай обдаровує дітей, примовляючи:
Учися, дитинко, хай розум не спить,
Дорогу в науку всім треба любить...
Навчайтесь, навчайтесь, поки молоденьки.
До школи щодня поспішайте, любеньки...
На прощання всі дякують Св. Миколая за ласку, добро. Він благославляє присутніх.
З книги Л.М. Кудріна. Від роду до роду. Народознавство.-Харьків:Торсінг, 2002.
Підготували: http://www.buket.ck.ua
