14 серпня з глибин українського народного світогляду виринає багато народних звичаїв, вірувань, прикмет. День цей називають Спасом першим, медовим, Маковієм або Макотрусом (народна назва походить від церковного свята, пов'язаного з днем пам'яті братів Маккавеїв). З цього дня розпочинається «спасівка» — суворий піст, який прирівнюється до Великоднього. За народними переказами, колись великий піст тривав дев'ять тижнів, але Господь Бог змилувався над людьми і поділив його на 7 тижнів великого посту і 2 — спасівського. Цього дня готували пісний борщ із грибами та намагалися зранку нічого не їсти, аж поки не вип'ють свяченої води.На Маковія святили також свіжовикачаний мед у стільниках, щедро пригощаючись ним. Ритуальною їжею були «шулики» — прісні коржі з маком і медом. А також пироги, вареники, пампушки з маком, різноманітні медяники та маківники.
До церкви жінки несли святити пучечки маку, обтикані квітами та зіллям. Такий букет називається «маковійчик» або «маковейка». Складання його вимагає неабиякої фантазії, майстерності та вміння й цілком витримує порівняння зі славнозвісною японською ікебаною. «Маковійчик» має чітко окреслений центр — найчастіше всередині композиції є декілька маківок або квітка соняшника. Довкола цього центру господиня розміщує квіти (чорнобривці, жоржини, гвоздики, барвінок), трави (васильки, м'яту, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник), а також калину. На житомирському Поліссі до ритуального маковійнового букета додають морквинку, невеликі качани кукурудзи, горох, квасолю, кріп.
Загалом, освячують усю городину: огірки, картоплю і навіть гарбузи. На Черкащині колись вважали, що на Маковія треба обов'язково посвятити квіти, бо «від цього квітне господарство». Зустрічаються також людиноподібні «маковійчики», що нагадують ляльку. Святити несли також вінок із квітів і колосків, посередині якого ставили свічечку. На Поділлі святили цілий сніп городини та зілля, обв'язаний червоною китайкою. З ним урочисто обходили всю господу, хату, городи, сподіваючись і на той рік отримати гарний врожай і примноження в господарстві. На Проскурівщині освячений сніп стояв коло воріт або дверей хати до Спаса.
Найчастіше «маковійчик» зберігався за іконою і використовувався в господарстві протягом року як ліки від багатьох хвороб. Адже освячене зело вважалося «до всякої слабості здібне». Так, моркву та кукурудзяні рильця вживали для лікування печінки; соняшник, настояний на горілці або відварений, нібито виліковував від лихоманки. Висушеними травами господині підкурювали корів, а дівчата мили волосся, «щоб коса росла до пояса». Освячений мак також був універсальним оберегом, помічником у багатьох екстремальних ситуаціях. Хоч мак і не відігравав помітної ролі в господарстві українців (про що яскраво свідчить прислів'я — «сім літ мак не родив — і голоду не було»), проте його сакральний статус був доволі високим. Ним обсипали корів і господу «від усього лихого». На Черкащині маком обсипали «всяку новопримножену тварину», приказуючи: «Щоб було в господарстві стільки тварин, як у маківці зернин».
Найбільше мак допомагав від відьом, упирів і так званих «ходячих покійників». Обсипавши ним навкруги себе, тобто зробивши магічне коло з маку, людина надійно захищалася, бо, за народними уявленнями, відьма або упир не могли заподіяти їй ніякої шкоди, аж поки не визбирають весь мак до зернини. Найчастіше використовували з цією метою самосійний мак, який називається «мак-видюк» або «мак-скакун». Вважалося, що відьми дуже боялися такого маку, особливо з першої маківки, яку вони намагалися вирвати на чужому городі.
Навесні мак з букета, збереженого зi свята Маковiя, розсівали в квітниках, садках та по городах.
На правобережній Київщині — в окремих селах Білоцерківщини та Фастівщини до сьогодні зберігся прадавній звичай ставити на Маковія віху, яку теж називають «маковієм», «маковейчиком». Увечері напередодні свята хлопці привозять із лісу високу соснову тичку, а дівчата прикрашають її квітами й травами. Встановлюють віху на вигоні, вершок оздоблюють, як правило, маскою, зробленою з гарбуза. Біля віхи розкладають багаття, і молодь розважається цілу ніч, оберігаючи віху, щоб її не звалили конкуренти із сусіднього кутка або села, що вважається великою образою. Нині такі «маковійчики» господарі встановлюють біля воріт своїх садиб або на перехресті доріг, виявляючи неабияку творчу фантазію. Якщо проїхати від села Мазепинці до села Триліси, то в кожному селі, на кожному кутку можна побачити різноманітні «маковейчики» заввишки від півметра і аж до десяти.
Олекса Воропай у своєму відомому дослідженні про свята і звичаї українського народу наводить переказ баби Козелецької про те, що за козацьких часів у Києві всі кияни святили воду в Дніпрі. Під час цієї урочистої церемонії всі чоловіки обов'язково мали бути в козацьких строях.
У столиці останніми роками спостерігається своєрідне відродження святкування Маковія. Вранці 14 серпня сотні киян поспішають до церкви освятити букети з квітів і трав, а також колосків пшениці, жита або ячменю. Біля Володимирського собору, Михайлівського Золотоверхого, Києво-Печерської лаври можна побачити цілу виставку «маковейчиків» — від скромних букетів до вишуканих композицій із трав, квітів і плодів нового врожаю. Трапляються й справжні витвори мистецтва флористики, як-от ляльки із трав і квітів художниці Людмили Тесленко-Понамаренко. Вона відроджує і пропагує забуте прадавнє мистецтво створення оберегів, яким ще не так давно володіла кожна українська жінка. Ще на початку ХХ століття на Вінниччині (Немирівський район) букет-«маковейка», що його складала дівчина, був сповнений глибокої символіки: «щоб була дівка червона, як цвіт маку, гординія — це щоб була пишна та струнка, любисток — щоб всі її любили, а чебрець — то щоб хлопці липли так рясно, як на ньому цвіт...».
Нині свято Маковія сприймається нами як останнє свято літа, прощальний літній усміх. Холодною зимою збережений «маковійчик» буде нагадувати нам про цілющі квіти й трави, щедре й тепле літо, яке неодмінно настане знову.
http://www.umoloda.kiev.ua
