Віруючі намагалися обов'язково відвідувати церкву, де в цей день відбувалася урочиста служба Божа та освячення води й свічок. Саме ж свято Стрітення вперше було встановлено церквою у Візантії після Ефеського собору 431 р. Тоді ж була сформована й відповідна іконографічна традиція. На іконах "Стрітення" зображали Марію з Ісусом-немовлям на руках та Йосифа з голубами, які на 40-й день після народження Спасителя принесли до Храму жертву очищення. Поряд також були зображені пророчиця Анна та праведний старець Сімеон, якому було пророчено, що він помре, лише побачивши, стрітивши Месію. Ця подія символізувала зустріч старого і нового заповітів, двох основних ідей стосовно природи Бога.

На українських землях християнський сенс свята було скориговано в руслі аграрної обрядовості: "Старе відходить - нове настає", "Зима з весною зустрічається". Хоча в православних церквах України ікони "Стрітення" (найраніші з яких датуються ХV - XVІ ст.) вважаються обов'язковим елементом іконостасів, чого не можна сказати про інші християнські конфесії (протестантизм, католицтво).

Освячена цього дня свічка називалася "стрітенською", "громницею", "громовою" і запалювалась в непогоду для захисту оселі від блискавки й грому. Нею обкурювали оселю й худобу та давали в руки вмираючій людині, коли читали відхідну молитву. Стрітенською водою й замовляннями лікували пристріт, навроки. Окроплювали нею худобу, бджіл, тих, хто вирушав у далеку дорогу (чумаків), йшов на війну, примовляючи: "Боже тебе збережи".

Завбачливі господарі цього дня спостерігали за погодою: ясний і тихий день - буде добрий урожай і багато меду, іній - добра картопля і гречка. Казали: "Коли на Громницю півень нап'ється водиці, то на Юрія (6.05) віл не напасеться травиці", - тобто, при відлизі пізно зійде "паша" для худоби.

Джерело: сайт Країни світу.