У пошуках екзотики під африканським сонцем, пляжного релаксу і фантастичних пригод Олена Ячмінська подалась в серпні до Тунісу.По приїзді в місто Табарка українці переконалися, що звичай цілуватися є не лише в гамірних студентів, а в старших людей і навіть малечі. Жінки з чоловіками вітаються прохолодніше – тиснуть один одному руки.
Купалися в одязі
— Поселившись у родичів, я пішла з Лілею на екскурсію містом. Воно знаходиться на Алжирському кордоні, є тихим і затишним. Туристів мало — переважно одні італійці, — продовжує Олена. — На одній із вулиць ми побачили на лавці туніських дівчаток 8-10 років. Вони дружно відкрили роти і почали дивилися на мою донечку. Підбігли до Лілі, почали цілувати її в щічки і гладити по світлому волоссі. Їм, смаглявим брюнеткам, було дивно зустріти білявку.
Вбрання місцевої дітвори і чоловіків мало відрізнялось від європейського. Натомість багато жінок ходили закутані з голови до п’ят — у довгих туніках і хустках-хіджабах. Вони не виходили ввечері з дому. У барах сиділи чоловіки – курили кальян, пили каву чи чай.
— Не відрізнялась форма одягу й на пляжі – щоб трохи похлюпатися в Середземному морі, бідолашні туніски залізали у воду в одежі, — розповідає Олена. — Молодим дівчатам пощастило більше: вони вдягались в шорти і футболки. Та й сезон купання в них тривав недовго – лише до 15 серпня. А все тому, що тунісці боялись медуз.
Презенти – для нареченої
Попри строгі наряди, жінки носили на собі багато прикрас – золоті та срібні браслети, каблучки з коштовним камінням, масивні підвіски та корали. Все це при ходьбі дзеленчало.
— “Левову” долю прикрас їм подарували на весілля, — каже українка. — В Тунісі звичай такий – презенти готують тільки нареченій, жених вже якось обійдеться. Тому побравшись, кожна туніска “обвішується” прикрасами і стає схожою на новорічну ялинку. Вона себе в такий спосіб “страхує”. Якщо чоловік її вижене з дому, то жінка не лишиться “з носом”. Буде мати коштовності, які постійно носить при собі.
Незвичним було для Олени й туніське весілля. Воно розпочиналося надвечір й тривало цілий тиждень. Чоловіки з жінками святкували окремо. Ступні та долоні нареченої розфарбовували хною. А на руках і ногах малювали різні візерунки. Холостяки сідали в машину без даху, “мотали” кола по місту і голосно грали на барабанах-там-тамах.
— На весіллі не прийнято танцювати – танцюють тільки діти, — розповідає українка. — Та й особливих наїдків і напоїв немає – тістечка, кава і газована вода. Зате стільки веселощів! Якщо весілля десь поблизу, півночі точно спати не будеш.
Черепаха “гасала” за тапками
Якось на терасу, де любила сидіти Олена, завітала непрошена гостя – маленька 10-сантиметрова черепаха. Тварина вилізла по східцях й чекала ввечері на жінку під дверима.
— Я була у захваті від такого сюрпризу, хоча і чула, що в саду біля будинку живе цілий виводок черепах, — каже Олена. — Така собі туніська екзотика. Я віддавна мріяла про домашню тваринку. Собак на вулицях я там не зустрічала, зате було багато нещасних котів, — то з перебитою лапою, то як пірат без ока.
Жінка захотіла подружитись з черепахою. Навіть кличку їй влучну придумала — Тартілка. Хоча й не знала, чи то хлопчик, чи дівчинка.
Як і годиться гарній господині, Олена вирішила пригостити черепаху. Зробила овочеве асорті - нарізала їй помідорів і капусти. Винесла тарілку на терасу й поклала перед вечірньою гостею. Черепаха не розгубилась і наминала від душі.
— З тих пір вдячна Тартілка не відходила від мене ні на крок, — ділиться спогадами українка. — Особливо тварині подобались мої жовті тапки. Вона літала за мною як метеор, робила круті зігзаги і дуже смішно поверталась. Ми пригадували вислів: “повільний, мов черепаха” і довго сміялися… Ми так до неї звикли, що захотіли забрати з собою. Перед відльотом виявилось, що вивезти тварину із Тунісу дуже важко. Тартілка досі живе в родичів і кажуть, дуже за нами сумує.
http://20minut.ua/
