Зараз існує величезна різноманітність одноразових паперових пакетиків - вони бувають пласкими й об'ємними, круглими і квадратними, з ниточками і без. Пакують в них все, що вимагає окропу - чай чорний, зелений, червоний; листочки, корінці, квіточки, травичку. Найбільш поширені складені удвічі прямокутні пакетики (таку форму їм надали в 1952 році фахівці компанії Lipton) - так кип'яток краще проникає до чайних листів.А ось найпершим чайним пакетиком був невеликий мішечок з тканини.
Існують дві версії походження таких мішечків з чаєм. За європейською версією, ідея народилася у невідомих солдатів першої світової, які стали заварювати чай, опускаючи в казанок з киплячою водою трохи заварки, що була зав'язана в шматок бинта. Американці ж вважають, що пакетик вручну зшив молодий нью-йоркський торговець Том Салліван.
Він поставляв чай нью-йоркським ресторанам і дуже хотів розбагатіти. Розсудивши, що за чай в дрібній розфасовці можна виручити більше грошей, у 1904 році Салліван запропонував замовникам чай, упакований в невеликі шовкові мішечки, зшиті власноруч. І не помилився: рестораторам новинка сподобалася. Від чайного листя було стільки сміття на кухні, а шовкові мішечки можна було навіть не розв'язувати - чай легко заварювався і в них.
Нова ідея швидко розповсюдилася. У ресторанах, кафе і чайних Нью-Йорка стали заварювати чай в мішечках, тільки робили їх вже не з шовку, а з марлі - так дешевше. Через десять років після того, як перший шовковий мішечок з чаєм знайшов свого покупця, чай в пакетику став надбанням не тільки професійних кухарів - багато торговців виявили, що продавати чай в одноразовій упаковці вельми вигідно, і стали купувати спеціальні апарати для розфасування чаю.Так або інакше в обох випадках чай мав "ганчірковий" присмак. І якщо для невимогливих солдатів це було не дуже важливо, то широкому споживачеві, що спокійно п'є чай в своїй їдальні, такий присмак не подобався. Разом з тим ідея здавалася багатообіцяючою. Зручно, а крім того, можна використовувати чайний пил, що завжди залишається при переробці.
У двадцятих роках заварюванням чая без заварного чайника зацікавився американський інженер Фей Осборн, що служив в компанії, яка виробляла різні сорти паперу. Він вирішив, що можна спробувати підшукати такий сорт, який виявиться дешевшим за шовк або марлю і не матиме власного смаку.
Одного разу він звернув увагу на незвичайний тонкий, м'який, але міцний папір, в який пакувались деякі сорти сигар. Дізнавшись, що цей сорт паперу роблять в Японії вручну з якогось екзотичного волокна, в 1926 році він вирішив виготовити такий же папір. Перепробував різні сорти тропічної деревини, джут, сизаль, бавовник і навіть волокна з листя ананаса. Нічого не виходило. Нарешті, він наткнувся на так звані коноплі маніли або, коротко, - манілу, з якої в'ють морські канати (насправді ця рослина не має ніякого відношення до конопель, це родич банана). Результат виявився пречудовим.У 1929-31 роках Осборн випробовував різні хімічні спроуки, які дозволили б зробити папір з маніли пористішим при тій же міцності.
Підібравши потрібний метод, він ще декілька років витратив на переклад свого лабораторного процесу, що дозволяв робити окремі листи, на велику машину, що випускає цілі рулони паперу. Тим часом мішечки з марлі із заваркою вже прижилися на американському ринку. Про масштаби говорить цифра: у тридцятих роках на чай в США йшло щорічно більше семи мільйонів метрів марлі. До весни 1934 року Осборн налагодив виготовлення чайного паперу з волокна маніли на великій машині. Вже в 1935 році його папір став застосовуватися також для упаковки м'яса, столового срібла і електротехнічних виробів. До кінця тридцятих років паперові пакетики вже успішно конкурували з марлевими.
Але з початком другої світової війни маніла стала стратегічною сировиною (вона росте лише на Філіппінах), і влада США не тільки заборонила витрачати її на чайні мішечки, але і реквізували ті, що були у Осборна запаси для потреб флоту. Винахідник не здавався, він налагодив "чистку" списаних канатів Маніли від бруду і масла, а оскільки цієї сировини не вистачало, він ввів в свій папір домішки віскози. Продовжуючи дослідження, в 1942 році отримав новий, дуже тонкий, але достатньо міцний папір, а через два роки знайшов спосіб "склеювати" краї мішечків гарячим пресуванням замість зшивання нитками. Ці два досягнення відкрили чайним пакетикам широку дорогу до столу. До кінця війни близько 30 відсотків чаю продавалося в Америці в пакетиках Осборна, а зараз так розходиться 95 відсотків всього споживаного в США чаю. Багато американців просто не уявляють, що можна заварювати чай якось інакше.
Але заслуга перетворення чаю з предмету розкоші, який подавали в кафе і ресторанах в найпопулярніший напій в світі, належить Томасу Ліптону Він заробив на цьому мільйони, заснував чайну індустрію імені себе, коханого, і міцно увійшов до масової культури того часу - потрапив в карикатури, частушки і антрепризи мюзик-холів.
Великою прихильницею чаю "Ліптон" стала королева Вікторія - вона визнала, що внесок Томаса Ліптона в справу формування "англійського способу життя" гідний титулу сера. У 1897 році Ліптон був посвячений в лицарі. Але для того, щоб чай став не просто доступним за ціною, але і найпоширенішим напоєм, цього було мало. Потрібний був ще один маленький крок. Самей цей крок і зробив Томас Салліван.
Зараз вже неможливо знайти людини, яка б жодного разу в житті не випила чашку чаю з пакетика. І хоча вередливі гурмани не визнають такий чай (мовляв, і сорт не той, і листя дрібне), але гурман - він на те і гурман, щоб завжди критикувати.
Декілька цікавих фактів про чай:
Найдорожчим пакетиком чаю вважається виріб, виготовлений на 75 роковини чайної компанії PG Tips. Пакетик прикрашений 280 діамантами. Він оцінюється в 7 500 фунтів стерлінгів. Піт Харбор, представник компанії говорить, що, замовляючи цей унікальний пакетик, їм хотілося нагадати всьому світу, як сильно англійці люблять свою чашку британського чаю.
Найбільший пакетик чаю виготовлено 22 червня 2002 року. Його довжина - 3,18 м, ширина - 2,21 м, а вага - 8,9 кілограма. До пакетика приєднана "нитка" завдовжки 4,26 м. Він вміщав 7 кг заварки - його вистачило б на 3500 чашок чаю. Пакетик був продемонстрований в Карачі (Пакистан).
Вільям Смарт з Грімебі (графство Лінкольншир, Великобританія) почав колекціонувати "чайні" картки, які знаходив в пачках чаю і коробках з чаєм в пакетиках, в 1960 р. До травня 1997 р. в його зібранні було більше 25 260 мальовничих карток, включаючи 785 повних комплектів і зразки з 20 країн світу (хоча основна частина колекції - британська).
А ось в книгу рекордів Гіннеса у 1999 році потрапив німець Фелікс Роттер як власник найбільшої колекції етикеток від чайних пакетиків. Вона налічувала 5681 екземпляр.
У липні 1993 року, після року навчання і шести місяців організаційної підготовки, італієць Етторе Діана здійснює рекорд, який занесений в Книгу рекордів як «найбільша чашка чаю в світі» (2000 літрів у склянці заввишки три метри). Етторе Діана згадується в Книзі рекордів Гіннесу ще двічі - як автор найбільшого коктейлю і найбільшої чашки капучіно.
Найбільшу кількість чайних чашок на голові утримав німець Руді Хорн у 1952 році. Він закинув собі на голову шість чашок разом з блюдцями і утримував їх на голові, балансуючи у цей момент на одноколісному велосипеді.
Більше десяти тисяч чоловік взяли одночасно участь в традиційному японському чаюванні, встановивши новий світовий рекорд. На церемонії був присутній офіційний представник Книги рекордів Гіннеса. 14718 жителів містечка Нісіо (префектура Айті) сіли по обидві сторони півторакілометрової червоної рогожі, щоб разом випити напій, що бадьорить. Через десять хвилин після закінчення церемонії результат був офіційно зарахований. Попереднє рекордне чаювання пройшло в травні 2005 року в США. Тоді «за самоваром» зібралися 7250 чоловік.
60-річна мешканка штату Айвова (США) наочно предемонструвала: кажанам не обов'язково відкушувати голови, як це робить Оззі Осборн. Досить виставити як приманку чашку чаю. Знайшовши в своїй чашці з чаєм дохлого кажана розміром з два чайних пакетика, законослухняна американка зателефонувала до місцевого департаменту здоров'я. Вона побоювалася, що звірятко померло від сказу, і тепер їй самій загрожує та ж доля.
Та все обійшлося. Хоча господиня чашки і не захворіла на сказ, побачивши в своїй чашці таке страхіття, вона напевно прийшла саме в такий стан.
Жителі міста Сан-антоніо (штат Техас, США) вирішили звести японський чайний сад.
Проте рослини весь час хтось обдирав.
Спочатку сан-антонійці думали, що це справа рук вандалів. Але одного разу здивовані городяни побачили диких кішок, котрі дерли насадження кігтями. Таємниця чайного вандалізму була розкрита.
Кішок зловили, і японському чайному саду в Сан-Антоніо більше нічого не загрожує.
Відомо, що чай володіє вираженими ароматичними властивостями, але що саме в ньому привертає техаських кішок, залишається загадкою. Може в цьому саду зовсім і не чай росте...
Дизайнерська компанія "Manworksdesign" розробила унікальний самовар, що формою нагадує зореліт з майбутнього. Називається це чайне диво Sam.
Не дивлячись на свою футуристичну форму, самовар повністю функціональний. Об'єм бака самовара - 25 літрів, висота без труби 733 мм, ширина - 495 мм, максимальний діаметр корпусу - 388 мм. Розіп'ємо чай по сучасному!
www.ostriv.in.ua
