Букет
      
  Реєстрація або вхід Головна    
Букет
Головна
Новини
Статті
Опитування
Анекдоти
Галерея
Погода на тиждень
Свята на тиждень
Святковий довідник
Файли
Друзі та партнери
Звязок з нами
Гумор

Іван Сидоров поступив до інституту за хабар. На його місці так би "поступив" кожен.

Google рекомендує


Секрети материнства

«Правильне» перше вересня очима першокласника: «Добрий день, діти!»


 Ви з розчуленням дивитеся в повні очікування дитячі очі, легенько змахуючи з мініатюрних піджаків квітковий пилок і розправляючи золоті стрічки подарункових букетів. Уже вдесяте ви поправляєте своєму трохи переляканому шестирічному малюкові чудову краватку-метелика; хтось поруч із вами тихо вмовляє свою дивну «Мальвіну» сфотографуватися, але вона жодним чином не реагує. Зліва пхикання — рудоволосий хлопчик, який зовні скидається на найкращого друга Гаррі Поттера — Рона Уїзлі, безуспішно намагається віддати своїй бабусі вежоподібний сніп важких гладіолусів. Усі малята напружені, але вам, батькам, усе цього дня бачиться чарівним — ви щиро закохані в цю школу і нову «а-бе-ве»-родину. Ви щасливі стояти тут, на лінійці. І вам тепер зовсім не хочеться згадувати про те, що якихось три дні тому ваш син невтримно плакав, благаючи не садити його за загальноосвітню лаву, і бурхливо протестував проти всього, що було пов’язано з нею. Що це? Вередування, балуваність? Але ж усе літо ви жили й «дихали» цією школою...




Кажуть, у цьому винні традиції «неправильного» святкування 1 вересня, нинішній формат проведення якого несе на собі всі складнощі адаптації шестирічних малят до шкільної системи. Про цей невидимий, на перший погляд, але цілком реальний для кожного першокласника аспект Дня знань розповідає Світлана Олексіївна ЛАДИВІР, кандидат психологічних наук, завідувачка лабораторії психології дошкільника Інституту психології ім. Г.Костюка АПН України:

— У нашому суспільстві склалося так, що перше вересня — це завжди свято. І все скрізь начебто продумано — на всіх рівнях ми, дорослі, вкладаємо в нього багато сил, тобто наперед знаємо, яким воно має бути для кожної дитини. І ось тут я б хотіла зупинитися, щоб поміркувати, що ж таке свято взагалі. Напевно, в усіх нас визначення для нього схожі: це коли добре, коли все тішить, коли в тебе Щасливий день. Якщо з цього погляду подивитися на наше 1 вересня — виявиться, що нам треба змінювати весь шкільний ритуал для шестиліток, тому що малюк бачить і розуміє його зовсім по-інакшому. Сьогодні це свято бабусі з дідусем, які дуже щасливі за внука-першокласника. Вони купили йому гарний ранець, гарний одяг, гарний пенал... У них душа співає! А в нього? Запитали в нього самого, чи хоче він саме цей ранець або гарний, за їхніми мірками, пенал? З цього все й розпочинається. Усе своє професійне життя, а це вже років 50, напевно, кожне перше вересня я неодмінно проводжу з першокласниками в тій чи іншій школі. За цей час я не можу згадати, щоб бодай раз діти світилися від щастя і щиро раділи.

Суто візуально — так, усе гарно. Але якщо подивитися на цей мурашник дитячими очима: усі нервують, батьки хвилюються, малюків безперервно смикають, щось постійно поправляють (я не кажу вже про той непідйомний «букет», який першокласник тримає в руках) — чи радісно це? А що роблять дорослі, котрі це свято організовували? В них усе розписано — слово тому, слово іншому, і коли за сценарієм нарешті доходить черга до цього шестилітки — погляньте, скільки з них плачуть. Якщо перші п’ять хвилин на дитячих обличчях страх, то вже через хвилин двадцять на них немає ні страху, ні інтересу. Дитина просто ніяка. І це називається свято? Насправді ще влітку, напередодні школи, ми починаємо перекреслювати для дитини радісний образ цього дня. У сім’ї нагнітається ажіотаж: як і в що вдягнути, скільки те й інше коштує, які підручники потрібні, до якої школи йти, до якої вчительки і т.п. І дитина в цьому вариться. Вона безперервно чує: «Ось підеш до школи і тоді побачиш...», «Ось там тебе навчать...», «А ось у школі тобі за це перепаде...» і до першого числа вона, маленька, вже думає — «Господи, а навіщо ж туди йти?»

Ми, дорослі, насамперед мусимо замислитися над тим, як зробити входження в школу радісним, щоб дитина навчалася охоче. Я вважаю, що це основне завдання початкової школи, решта — додасться. У сучасних дітей дуже рано з’являються цинізм, озлобленість, агресія, тому що ми не закладаємо в них поняття «радості життя». Пригадуєте золоту фразу: щастя — це коли тебе розуміють? Ми тепер дуже грамотні й знаємо, що потрібно дитині щодня на кожному уроці, але чи розуміємо ми її?

— А який же формат чи форму мусить мати «правильне» перше вересня? Від чого відштовхуватися або в кого запозичати досвід?

— Розкрутімо все це у зворотній бік. Чого хоче сама дитина? Сьогодні проблиски відповіді на це запитання є у платних брендових школах, де не тільки «борються» за кожного учня, а й замислюються над тим, як пробудити в ньому бажання ходити саме до цієї школи. Першокласнику важливо відкрити радість самостійного добування знань, радість пізнання нового, наповнити позитивними емоціями. Як? Років 20 тому в нас була хороша практика — психологи й педагоги впродовж п’яти років вивчали підготовку дитини до школи: що її чекає, до чого вона прагне, яким має бути її перший шкільний день і т.п. Уже тоді ми замислилися над тим, як зробити перехід із дитячого садка до школи більш радісним, аби малюк відчув, що йде у відкрите світле життя, не зазнаючи прикрих моментів адаптації. У цій системі все було розраховано: по-перше, учитель початкової школи, який завтра мав узяти під своє крило цих дошкільників, — обов’язково знайомився з ними. По-друге, підготовча група дитячого садка періодично ходила до школи, де для малюків проводили спеціальний урок — щось показували, знайомили з випускниками-четверокласниками, тобто реалізовувався взаємозв’язок дитячого садка і початкової школи. Врешті-решт дитина вже сама прагнула до школи. Вона бачила, що їхня майбутня вчителька така сама, як і їхня вихователька, — і навіть краща, бо більше знає, більше вміє і т.п. Тоді було зроблено багато хорошого, але потім сталося так, що в незалежній Україні почали розробляти ніби «нові» національні підходи і цей досвід забули, хоча радість, щастя й задоволення залишилися для маляти такими самими важливими складовими, як і 20 років тому. Ми розкидали золоті камінці, але ніхто не став їх збирати. Сьогодні ми на рік раніше кидаємо дитину в мурашник, а потім самі у своїй голові придумуємо для неї радість... Знаєте, що кажуть першокласники? Найгірший час у школі — це перерва, тому що тоді провітрюють клас, а це означає, що в коридорі треба встигнути зайняти місце під стінкою й притулитися до неї спинкою, щоб тебе не штовхали. Звісно, спритна дитина там не загубиться, а ось доки адаптуються ті старанні, яким казали, що треба бути зразковими, — мине ціла чверть. І це називається закохатися в школу? Уявіть собі, що наприкінці першого тижня шестилітки втомлюються до такої міри, що готові йти на канікули.

— Світлано Олексіївно, то які ж практичні кроки треба зробити для того, щоб, коли вже немає змоги подарувати шестиліткам радість від перебування в перші тижні у шкільному домі, — хоч звільнити їх від страху перед першим вереснем?

— Для першокласників 1 вересня — це не День знань, це день знайомства. Але ці маленькі особистості обов’язково мають пройти через свято входження в школу, що можна зробити, наприклад, 30 чи 31 серпня. Нехай цього дня дитина прийде з мамою (не обов’язково ошатною чи у формі) і побачить, що і сама школа, і всі дорослі в ній — усе це для неї. У Шалви Амонашвілі — дивовижного вчителя, директора першої у Тбілісі експериментальної лабораторії, який присвятив себе пошуку відповіді на запитання, як же закохати дитину в навчання, є чудова книжка «Здрастуйте, діти!». У ній він розповідає, що напередодні першого вересня мільйон разів замислювався над тим, як привітатися з кожним малюком, як сказати йому своє «здрастуй». Під час зустрічі він кожного називав на ім’я, що дітей дуже дивувало: «Звідки ти мене знаєш?» А він заздалегідь ознайомлювався з їхніми особовими справами, пильно вдивлявся у фотографії та, володіючи незрівнянним психологічним чуттям, учився почувати й «відкривати» кожну дитину. Після цього, звісно, діти до нього йшли, бігли, летіли. Вже наприкінці першого дня знаходилася дитина, яка казала йому: «Дядю, ти мій найкращий учитель! Я тебе дуже люблю», на що він замислювався: «Бідний мій хлопчику, чому ти наперед відкриваєшся мені? А що як я тебе скривджу?». Тобто він добре усвідомлював, яку велику відповідальність бере на себе за довіру кожної дитини. Можливо, малюка не так важливо навчити швидкого читання чи розв’язання задач (він усього цього й так неодмінно навчиться), як подарувати йому радість навчання. У нас сьогодні цього немає. Вчителька знає, що повинна йти лише «лабіринтом», прописаним у навчальному «сценарії»...

— ...А який «сценарій» першого вересня для шестиліток запропонували б ви?

— Я б не хотіла, щоб був якийсь сценарій. Просто закохайте дітей у навчання, а для цього зніміть і приберіть від них усе, що забирає сили, псує настрій, отруює життя. Якщо зібрати всю купу маленьких труднощів, які є сьогодні в кожній школі, — скільки сил та енергії звільниться на навчання! Я не кажу вже про те, що, на переконання психологів, у першому класі навчання має бути безоціночне, побудоване виключно на індивідуальному підході. Адже кожна дитина іде своїм темпом: одна — розміреним кроком, та — спортивним, третя — марафонським, четверту ведуть за ручку, п’яту — підштовхують у спину і т.п. Але це все норма. І ще велике запитання, хто з них прийде раніше. Тому в першу чергу вчителю потрібно постаратися підібрати індивідуальний ключик до серця кожної дитини, щоб зуміти донести, піднести, а якщо треба — і легенько натиснути. І жодних оцінок тут бути не повинно — оцінювати в першому класі вчитель може тільки себе, замислюючись над тим, як зробити так, щоб малюку було посильно важко, інколи — максимально важко, але ніколи — безмежно важко. Щоб він не втомився, не образився, не розчарувався. Тому одному за маленьке досягнення, на яке він нарешті спромігся через місяць, — треба сім зірочок намалювати, а тому, хто зрозумів і зробив це першого ж дня, навантаження треба оптимально збільшити. А ми з першого дня передбачили всім шестиліткам домашнє завдання: розмалюй, допиши, перепиши. Дитяча нервова система дуже втомлюється. Запитується, чи треба давати таку напругу? Хоч річ навіть не в навантаженнях, а в тому, що в наших школах неправильно організовано життєдіяльність дитини: надто багато сил забирає в неї вир шкільного життя поза навчанням. Наш чудовий Сухомлинський казав, що в серці кожної дитини звучить своя струна. І звучить вона на свій лад. І завдання вчителя полягає в тому, щоб почути звук цієї струни. Як? Налаштувати на неї своє серце. А в кожної дитини своя струна, а серце вчителя одне — ось це і є індивідуальний підхід, це і є той самий правильний «сценарій». Велике завжди просте.

http://www.dt.ua

Дата публікації: 31.08.2008
Прочитано: 6036 раз





Додатково на дану тему
Цікаво про взуттяЦікаво про взуття
Одяг для вагітнихОдяг для вагітних
Як навчити дитину вирішувати задачіЯк навчити дитину вирішувати задачі
Маме на заметку. Пустышка: «за» и «против»Маме на заметку. Пустышка: «за» и «против»
Вагітність: стригтися чи ні?Вагітність: стригтися чи ні?
Готуємося до пологівГотуємося до пологів
У чому плюси і мінуси присутності тата при пологах?У чому плюси і мінуси присутності тата при пологах?
Календар вагітностіКалендар вагітності
Яким повинен бути для малюка перший день життя?Яким повинен бути для малюка перший день життя?
Якою повинна бути іграшкаЯкою повинна бути іграшка


[ Назад | Початок | Наверх ]
Немає коментарів. Чому б Вам не залишити свій комертар?
Ви не можете відправити коментар анонімно, будь ласка зареєструйтесь.
Останні статті
Halloween
10 ідей для ідеального Хеловіну
Подарунки на День Валентина за знаком зодіаку
Ідеї для валентинок та святкування дня свято...
Як День Святого Валентина відзначають у різни...
Де краще зустрічати Новий рік?
У чому зустрічати новий рік 2010
Тіло - це годинник
Як запобігти курортних пасток
Здорове чи дешеве: як правильно обирати дитяч...
Новини партнерів
Завантаження ...
Галерея
Картинка з галереї

Картинка з галереї

Картинка з галереї

Посміхніться

Хтось йде по інституті і бачить групу балдіючих студентів...
- Чого балдіїте?
- Декан з вікна випав!
І отут хтось помічає ридаючого студента...
- А ти чого плачеш?
- А я не бачив!...

Реклама
Опитування
Яким шпалерам для робочого столу Ви надаєте перевагу?

Природні пейзажі
Світ тварин
Автомобілі, техніка
Абстракції
Відомі фотомоделі
Комп`ютерна тематика
Космічна тематика
Фентезі
Цікаві малюнки
Діти
Інше
Робочий стіл повинен бути без шпалер



Результати
Інші опитування

Всього голосів: 1655
Коментарів: 0
Головна |  Вверх
статистика  користувачів онлайн: 56 | користувачів сьогодні: 385 | переглянуто сторінок сьогодні: 1827 | всього сторінок переглянуто: 58864826





Використання матеріалів цього сайту тільки за умови вказання прямого гіперпосилання на першоджерело та сайти, що виконали суттєві допрацювання матеріалів (переклад, доповнення довідковими даними, тощо).
Якщо першоджерело не вказано - важати першоджерелом і вказувати пряме гіперпосилання на сайт http://buket.ck.ua



© 2006-2008 студія GVM
рекламна підтримка: черкаська рекламна мережа

Генерація сторінки: 0.041 сек. і 9 запитів до бази даних за 0.032 сек.
Web site engine code is Copyright © 2006 by SLAED CMS. All rights reserved.