Чому малюк у пісочниці замість того, щоб будувати пірамідки, раптом накидується на дівчинку з кулаками? Чому?! Навіщо хлопчисько мстить однокласникові так, що той опиняється в реанімації, а бабусю доводить до справжнісінького інфаркту своїми дикими витівками? Звідки береться стільки вбивчої агресії? Про причини агресивності дітей і підлітків розповідає Сільвія Пержу, психолог Усесвітніх центрів взаємин, інструктор програми для батьків «Радість виховання».Сільвіє, можливо, деякі батьки перебільшують агресивність своїх дітей? Чи бити лопаткою по голові малолітнього сусіда в пісочниці — це нормально?
— У цьому випадку дитина, озброївшись лопаткою, може перевіряти межі дозволеного. Тому батькам важливо розібратися: чого вони хочуть навчити свою дитину? Ось завдяки таким, здавалося б, незначним нюансам і закладається характер людини, її ставлення до інших людей.
Говорячи про агресивну поведінку дітей, не варто плутати її з капризами. Дитина, наприклад, може бути неслухняною і збудженою тому, що недоїла, недоспала або, наприклад, не звикла, щоб їй відмовляли. І ще, ви не замислювалися над тим, як часто ми пригнічуємо дітей, повчаючи їх? Як підрахував американський психолог Кетрін Кволс, щодня кожен із батьків у середньому пред’являє своїм дітям понад 2000 беззаперечних вимог, які передбачають негайне виконання!
Отже, дітей до агресивності нерідко доводять самі батьки. А щоб розібратися в цьому явищі, слід знати, що згідно з науковим визначенням агресія — це мотиваційна поведінка або акт, який може часто завдавати шкоди об’єктам атаки-нападу або фізичного спаду іншим людям, що викликає у них депресію, напругу, страх, відчуття пригніченості, аномальне психопереживання.
І все ж таки, яким чином народжується агресія?
— Агресія — це вже поведінка, а будь-яка поведінка викликана різними відчуттями: це можуть бути відчуття страху, образи. У дітей сплеск емоцій відбувається спонтанно: накопичення — випліскування. До речі, подібна поведінка спостерігається й у дорослих, що не вміють управляти своїми емоціями. Результат емоційного сплеску залежить і від темпераменту, і від виховання.
Психологи Всесвітніх центрів взаємин, наприклад, рекомендують виховувати дітей, не накопичуючи негативні емоції. Ось, наприклад, як розвивається дитина до року? Вона ще маленька, претензії до неї не пред’являють, її не пригнічують. Якщо малюкові боляче — він кричить, тобто випліскує негатив. А як тільки починає підростати — дитині починають закривати рота. І вона мовчить до певної межі. А потім відбувається зрив.
Хлопчикам — кинджал, дівчаткам — підбори
Одне чарівне дівча 2,5 років поводиться на вулиці як хлопчисько: б’є однолітків, цікавиться не ляльками, а виключно машинками. Звідки така поведінка?
— Дитина обирає модель поведінки одного з батьків, впливовішого. Можливо, з дочкою більше спілкується батько, він авторитетний і улюблений, тому дівчинка віддає перевагу машинкам. Але дитині важливо пояснити, як поводяться дівчатка, а як — хлопчики. Важливо пам’ятати, що у дівчаток, які розвиваються за типом хлопчиків, навіть фігури з часом можуть стати хлоп’ячими. У деяких народів не дарма існує ритуал ініціації чоловічого і жіночого начал. На Сході, наприклад, хлопчикові в 13 років дарують кинджал, а дівчинці — туфлі на підборах. Це певний ритуал прилучення до статі: у кожного — своя роль, своя поведінка, своя місія в суспільстві. На жаль, у пострадянському суспільстві багато що перемішалося, внаслідок ми отримуємо серйозні проблеми.
Якщо маленька дівчинка б’ється, це може означати, що...
— Вона намагається привернути до себе увагу. Можливо, вдома дівчинка не відчуває себе любимою. Чи достатньо її обіймають? Чи цілують? Чи говорять їй, що люблять? Усі ці запитання дуже важливі. У дівчинки, можливо, накопичується негатив, який удома вона виплеснути не може. А коли б’є когось — на неї, нарешті, звертають увагу! Таким чином маленька дівчинка звільняється від болю.
І дорослі нерідко поводяться так само: у відповідь на подразник когось штовхають, обзивають дурнем. У «потерпілого» залишається відчуття задоволення від неусвідомленої помсти, але після полегшення знову повертається незадоволення. От чому так важливо відстежувати свої дії: ми починаємо розуміти причини своєї поведінки. І не варто замовчувати проблеми. Їх треба вирішувати. Тому що ситуація сама по собі не стане кращою. Подивіться навколо: люди живуть з болем. Ми це відчуваємо всюди: у транспорті, на роботі, в гостях. Достатньо тільки поглянути у вічі.
Формула щасливої сім’ї
Чи може дитина ставати агресивною, просто копіюючи те, що вона побачила, наприклад, по телевізору? Адже сучасне ТБ доволі агресивне.
— Дитина все сприймає на емоціях більшою мірою, ніж дорослий. І, звичайно, вона може перейняти поведінку свого улюбленого героя. Але якщо з дитиною батьки спілкуються на рівні відчуттів акуратно, дбайливо — дитина знову ж таки на рівні відчуттів боятиметься зробити комусь боляче. До речі, про відчуття в сімейному житті радянські психологи говорили рідко. У нас завжди вважалася благополучною та сім’я, де є мама, тато і матеріальний достаток. Для мене було одкровенням дізнатися, що в Америці благополучною вважається та сім’я, в якій можна говорити про свої відчуття. І ти будеш почутий. У нас таких сімей, на жаль, мало.
Коли я почала спілкуватися зі своїми дітьми по-новому, першим досягненням для мене стало визнання сина: «Мама, я відчував себе таким щасливим!» Ось вона — перша ластівка: син заговорив про свої відчуття! Хоча я його про це не запитувала. Для нього це відчуття було найголовнішим. Коли ми дітей з народження привчатимемо до того, що відчуття — це важливо, вони рідше поводитимуться агресивно.
Не пригнічуйте дітей!
А як же бути з тією кількістю страшних історій, коли діти фізично розправляються зі своїми батьками?
— Усі ці страшні злочини відбуваються в стані афекту. Людина не контролює себе, не розуміє, що робить. Те, що відбувається, свідчить про занедбаність виховання. Що раніше стримувало людей? Страх. А зараз страху немає, церкви немає, виховання немає. Нічого немає. Суспільство втратило обмеження. Завдання психологів — установити ці обмеження.
Може, деякі люди за природою руйнівники?
— Діти не народжуються агресивними, вони такими стають (ми не розглядатимемо приклади неповноцінних дітей). Формування сценарію життя починається з раннього дитинства. Якщо дитині давати безумовну любов, можливість експериментувати, відчувати себе сильною — усе буде гаразд. Інакше дитина боротиметься, почне маніпулювати тощо. Щоб змінити програму життя, може знадобитися кілька років. Але коректувати характер ніколи не пізно.
Ось, наприклад, дитина розлила чашку молока. Реакція батьків може бути різною: перший, жорсткий варіант — посварили та нашльопали; другий варіант — м’який: мовляв, нічого страшного, калюжу витремо, молоко доллємо. У першому випадку дитина може вирішити: «Я — погана, тому що випустила з рук чашку!» І в другому випадку може вирішити фактично так само: «Яка я незграбна!». Але якщо дитину з раннього віку виховувати в радості — переможе її впевненість у собі.
Ми живемо для того, щоб отримувати позитивні відчуття — і не для чого іншого. Придивіться до своєї поведінки: ми все робимо задля наших позитивних відчуттів! І якщо ми хочемо добра собі, чому обділяємо дітей? Давайте дивитися в корінь, говорячи про агресивність: як часто ми пригнічуємо дітей! Пам’ятаєте дослідження про те, як одного разу в українському ліцеї дослідили самооцінку учнів? Виявилося, майже в усіх дітей занижена самооцінка. Тільки у двох школярів вона була гідною. Це означає, що на весь клас лише дві дитини не пригнічені і, як наслідок, неагресивні.
uwtoday.com.ua
